By Повномасштабна війна змусила багатьох українців по-новому подивитися на власну країну. Так з’явилося й бажання досліджувати її культурну спадщину — традиції, ремесла та історії, які століттями зберігалися в українських селах. Саме з цієї цікавості народився проєкт «Городські приїхали». Його команда подорожує регіонами України, документуючи живі традиції та знайомлячи з ними широку аудиторію.
Про те, як виникла ця ідея, що найбільше дивує під час експедицій і чому сьогодні особливо важливо зберігати культурну спадщину, розповіла засновниця проєкту Маргарита Замицька.
Як виникла ідея після 24 лютого досліджувати українські села?
— Насправді я зрозуміла, що об’їздила близько тридцяти країн світу, але майже не подорожувала Україною. Окрім Києва та Сум, де народилася, я практично не знала своєї країни. Тож подумала, що саме зараз настав час досліджувати своє.
Чому проєкт отримав назву «Городські приїхали»?
— Ми хотіли, щоб назва була легкою, із самоіронією. Дуже багато культурних проєктів мають серйозні назви, а нам хотілося чогось простого й живого. Коли ми приїжджаємо в села, люди одразу розуміють, хто ми: молоді містяни, які щиро цікавляться традиціями.
– Які у вас були очікування перед мандрівкою українськими селами?
У нас було уявлення, що село — це місце з абсолютно іншим ритмом життя: спокійним, розміреним. Але ми були здивовані тим, що насправді кожне село живе своїм насиченим життям і там дуже багато цікавого. Це зовсім не означає, що в селі немає чим займатися або немає на що подивитися.
Марграта та команда під час подорожі Закарпаттям
– Як знаходите унікальні традиції, майстрів чи громади, до яких варто поїхати?
– Ми намагаємося знаходити обряди, про які ще майже не розповідали й які досі не були задокументовані, наприклад традиція колядування на Масляну, в Любешівській громаді, що на Волині. Або поминальне деревце з хліба в людський зріст, що на Буковині.
Часто вирушаємо в дослідницьку подорож, маючи лише усний опис того, що побачимо, — іноді про ці звичаї немає навіть фотографій. Саме це для нас найцінніше: зафіксувати те, про що не завжди знають навіть у регіональних культурних центрах.Часом ідеться про традицію, яку зберегла лише одна громада або навіть одне село. Найчастіше про такі місця дізнаємося завдяки «сарафанному радіо», місцевим спільнотам у Facebook, а іноді — навіть через оголошення на OLX, де можна знайти майстрів або носіїв традицій.
– Розкажіть, які традиції чи ремесла найбільше вразили вас тим, що вони досі живі?
– Найбільше мене вразив бетлегем, який ми знімали цієї зими на Закарпатті. Це унікальне вертепне дійство зі старовинними костюмами та місцевими традиціями, яке, на жаль, поступово зникає через міграцію — часто вже просто немає кому передавати ці знання.
Особливо надихнула історія селища Довге, де хлопці спеціально повертаються із-за кордону на Різдво, щоб взяти участь у бетлегемі. Вони роблять це заради громади й заради збереження традиції. Така відданість і ентузіазм справді зворушує.
– Як загалом обираєте теми для зйомок?
Зазвичай ми подорожуємо за темами, які нас найбільше цікавлять. Наприклад, одна з наших улюблених тем — це обрядові хліби. Бо, здавалося б, хліб — це найпростіший і найуніверсальніший продукт, який існує в багатьох європейських культурах. Але в Україні він має особливу символіку, прикраси та глибоке обрядове значення.
Це приклад того, як людська фантазія перетворює звичайну побутову страву на справжній витвір мистецтва. Також цікавлять календарні традиції: Маланка, вертепи, великодні звичаї, Зелені свята. Саме такі теми ми досліджуємо найчастіше — коли навколо традиції об’єднується вся громада.
– Що, на вашу думку, дає людям знайомство з локальними традиціями? Чому сьогодні важливо відкривати для себе культурну спадщину різних регіонів України?
Локальні традиції допомагають краще зрозуміти людей і місця, в яких вони живуть. Саме це і є ідеєю проєкту «Городські приїхали» — не просто показати цікаві звичаї, а познайомити глядача з людьми, які їх бережуть. Україна дуже різноманітна, і кожен регіон має щось унікальне. Через локальні традиції ми краще пізнаємо власну країну, вчимося цінувати її культурне багатство й розуміємо, наскільки важливо зберігати цю спадщину для наступних поколінь.
– Куди плануєте вирушити наступного разу? Який регіон хочете досліджувати найближчим часом?
Плануємо поїздку до Чернівецької області, де досі збереглася традиція, пов’язана з поминальними хлібами. Під час парастасу для людини, яку проводжають в останню путь, створюють велике обрядове хлібне дерево, що сягає майже людського зросту. Кожен елемент цього дерева має символічне значення, а сам обряд є не лише прощанням, а й проявом пам’яті та поваги. Саме такі традиції показують, як через обряд люди зберігають зв’язок між поколіннями та підтримують одне одного у найважчі моменти. Ми вирушаємо в експедиції, щоб зберегти ці історії та зробити українські традиції ближчими й зрозумілішими для молодого покоління. Запрошуємо й вас відкривати багатство української культури разом із нами на YouTube-каналі «Гороцькі приїхали».
