By Карітас України опублікували посібник «Дбаємо про Убезпечення». У цьому тексті ми пояснимо, чому він важливий для всієї України, і розглянемо його позитивні риси та недоліки.
Посібник для впровадження системи Убезпечення в організаціях мережі Карітасу України – це текст на 211 сторінках, покликаний допомогти в застосуванні документів для захисту людей довкола гуманітарної діяльності організації від насилля, дискримінації та зловживань. Це – і ті, кому Карітас надає послуги, і сам персонал, і партнерства організації. Карітас підтримує людей у вразливих станах: тих, що потерпають від наслідків війни, і загалом поганого соціального становища. Всі документи і процедури розгалуженої організації об’єднані в одну систему. Традиційно така система захисту та протидії у секторі гуманітарного реагування називається «safeguarding». Українською часто так і вживають цей термін – «сейфгардінг», але Карітас використовує термін «убезпечення». Тож посібник має служити цілі підсумувати і пояснити комплексну систему захисту для того, аби відбулись позитивні зміни в роботі та стосунках.
Цей посібник важливий тим, що пропонує практичний шлях від ідеї до реальності. Викорінення насилля в суспільстві часто залишається красивою утопією – ми говоримо про те, як мають ставитися люди одне до одного, аби насилля не ставалось, але рідко відповідаємо на головне питання: як до цього дійти? І що робити з насиллям, яке вже існує, тут і зараз? Посібник із убезпечення перекладає принципи у конкретні механізми захисту, процедури реагування та систему відповідальності. Він пропонує інструментарій для послідовної, системної роботи, і це те, що потрібно для викорінення масштабної проблеми.
Завдяки міжнародній гуманітарній допомозі в Україні з’явились безпрецедентні для нашого контексту політики захисту від насилля та дискримінації. Те, що донедавна існувало хіба що в корпоративному середовищі, тепер стає частиною публічного сервісу, і це змінює культуру надання допомоги. Але сам факт існування політик ще не гарантує їхньої ефективності. Бо це теоретичні декларації. Справжня цінність системи убезпечення і посібника полягає в тому, що це допомагає імплементувати стандарти з урахуванням локального контексту, тестувати їх на практиці й адаптувати до українських реалій. Передбачається, що практики з інших контекстів не просто копіюються, а органічно вбудовуються в суспільні взаємодії. Таким чином ці процеси не зникнуть разом з донорськими грошима – коли гуманітарна місія іноземної інституції закінчується в країні. А захист зможуть отримати не тільки ті, хто можуть дозволити собі найняти спеціалізованого адвоката, а будь-хто.
Отже посібник з убезпечення Карітас – елемент комплексу дій і сміливий крок із впровадження цінностей протидії насиллю та підтримки людей у вразливих ситуаціях, який перекладає міжнародні ідеї і практики на локальний український контекст.
Однак у посібнику Карітас України є над чим працювати, аби він дійсно став зрозумілим і дієвим на практиці матеріалом.
Позитивні риси посібника
До позитивних рис підручника можна віднести лексику, якою послуговуються, наявність описового пояснення, що таке убезпечення взагалі, що таке вразливість, насиченість підручника конкретними прикладами робочих ситуацій, де застосовують політики. Також добре, що подекуди є чіткі вказівки, як діяти, а окрім того – відсилки, де можна почитати більше. Розглянемо детальніше ці аспекти.
Вживання поняття «люди в потребі» на противагу «бенефіціарам».
Слово «бенефіціари», яке часто використовується в сервісних послугах відносно тих, хто отримують послуги, піддається критиці. Воно негуманно описує людей через функцію отримання допомоги, розглядає їх як підпорядкований суспільний прошарок, що просить допомогу, і це породжує зневажливе ставлення до таких людей. Натомість вираз «люди в біді» більш передає чутливий сучасний підхід у справах, де в фокусі – гідність кожної людини.
Фрагмент з описом, що таке убезпечення
У розділі «Вступ до Убезпечення» добре описано про вразливості і дисбаланс влади. Нам не просто подають потребу захищати одну сторону як даність, а пояснюють ширша картина: звідки виникає вразливість і походить ідея захисту. Вразливість зображується у суспільному контексті, де поруч існують більш спроможні люди, які мають зобов’язання підтримувати.
Влучний акцент також на тому, що вразливість і захищеність – це не константа, і кожна людина може опинитися в таких обставинах.
Розгляд запитань-кейсів і опис випадків
У посібнику багато вставок з кейсами: розгляд конкретних ситуацій або запитань працівниць/ків організації з описом їхніх обставин. Кейси описані досить конкретно, та викладені лаконічно, вони ілюстративно дають уявлення про реальні проблеми, з якими стикаються люди на практиці. До кейсів надані відповіді, які на відміну від принципів, дають чіткі вказівки до дій. Таким чином можемо краще зрозуміти застосування логіки політик і принципів.
Наприклад, є гарне пояснення, в чому різниця між невдалим жартом і домаганням. Це поширене питання, а відповідь на нього – не просто розгляд конкретного кейсу, а окремий алгоритм розпізнавання домагань.
Деякі чіткі вказівки
Чіткість інструкції і практичний дій – це те, чого очікуєш від посібника. Це безпосередньо про те, як ідеї перетворити в дії. І деколи вони справді зустрічаються в матеріалі. Наприклад:
- «Записуйте телефонні розмови, наради чи співбесіди лише за згодою всіх учасників»
- «Отримувати згоду від законних представників (батьків, опікунів тощо) щодо всіх дій, які стосуються дітей та вразливих дорослих»
- «Поясніть дітям та вразливим дорослим, для чого проводиться зйомка, де будуть опубліковані фото чи відеоматеріали».
Або такі формулювання серед заборон:
- «вимагати, просити і приймати подарунки для себе або своїх родичів від будь-яких осіб, а також дарувати подарунки державним службовцям, донорам, партнерам чи їхнім родичам, якщо це робиться, щоб вплинути на їхні рішення, спростити формальності або з розрахунку отримати послугу у відповідь».
Відсилки до детальніших інструкцій
У тих випадках, коли достатньо чіткі алгоритми дій уже зафіксовані в інших документах системи убезпечення, є відсилки до них. Це дозволяє людині зрозуміти, де шукати роз’яснень і одразу перейти за вказівкою, а не залишає її наодинці із запитаннями. Приклад: «Гарантуйте конфіденційність і захист усієї інформації про бенефіціарів відповідно до внутрішньої політики конфіденційності та захисту даних».
Потребує допрацювань
Основним недоліком посібника є його заплутаність і непослідовність. Це стосується як етичної рамки і нормативної узгодженості, так і роз’яснень понять. Таке викладення матеріалів підриває довіру і подекуди більше заплутує, ніж дає відповідей. Зупинимось детальніше на повторюваних проблемних патернах, аби зрозуміти, як можна було б покращити зміст посібника.
Незрозуміла і заплутана структура
У посібнику є багато суперечностей та заплутаності в структурі викладення матеріалів.
Насамперед, незрозуміло, чому в посібнику що називається «Убезпечення…», розділ «Вступ до Убезпечення» розміщений на 60 сторінці? Це термін, що не є загальновживаним загалом, а його україномовна версія зовсім нещодавно з’явилась в Україні. Перш ніж пояснити центральне поняття посібника, перелічуються політики і процедури убезпечення, а також розглядається етика і стосунки у спільноті. Було б логічним почати з пояснення ключової термінології.
Всередині розділів також зустрічаються заплутаності. Наприклад, у розділі «Захист дітей і вразливих дорослих» є список пунктів під такою назвою: «Задля убезпечення і захисту дітей та вразливих дорослих усі працівники, волонтери, партнери і підрядники організацій-членів мережі Карітасу України повинні:». А трохи нижче міститься розділ «Превенція порушень», яка також містить перелік коротких тез. Форма викладення майже однакова, зміст перегукується, але другий список – більш конкретний. Наприклад, у першому списку є «Завжди дотримуватися Політики і процедур захисту дітей і вразливих дорослих» , а в другому – «Ми розробили, прийняли і впровадили у всій мережі Політику і процедури захисту дітей і вразливих дорослих, яка заснована на принципі нульової толерантності до насильства, зловживань та експлуатації». Видається, що ціль обох списків однакова. Така структура подачі думки дезорієнтує. Наведені підрозділи можна було б об’єднати за такою логікою: ми розробили Політику і процедури, й усі дотичні до Карітасу України повинні їх дотримуватися.
Окрім того, в посібнику є окремі і додаткові настанови, які тематично пов’язані з уже існуючими і прописаними політиками. Виникає запитання: якщо є окрема Політика, то чому і для чого у посібнику є ще додаткові настанови? Політика мала б бути вичерпною, а Посібник – допомагати у практичному застосуванні, а відтак – розбирати і пояснювати зміст Політики, а не розширювати її і додавати нових настанов.
Наочним прикладом хаотичної структури є розділ «Етика і поведінка в нашій спільноті». По суті він посилається на окремий документ – «Кодексі етики і поведінки», і мав би описувати роботу з цим кодексом. Натомість розділ містить «Кодекс етики і поведінки – усе починається з мене» як окремий підрозділ, а разом з тим у ньому є підрозділ «Взаємовідносини з колегами, партнерами і людьми в потребі». Але зміст «Взаємовідносин…» майже дублює те, що і так уже написане в документі «Кодекс етики і поведінки». Додає складнощів ще й те, що це не цитування «Кодексу», але просто по-інакшому сформульовані речення чи окремі слова. Наприклад, в «Кодексі…» написано: «Поважати робочий час колег утримуватися від дій, які можуть перешкоджати колегам виконувати їх трудові обов’язки», а в самому посібнику, в підрозділі «Взаємовідносини…» в свою чергу зазначається: «Шануйте час відпочинку колег, не створюйте додаткового робочого навантаження».
Посилання на процедури, які слугують важливим структурним елементом усієї системи впровадження заходів Карітас України, розкидані по всьому посібнику. На початку посібника у розділі «Політики і процедури системи Убезпечення в мережі Карітасу України» є сторінка «Наші політики». На ній перелічується 6 політик і 1 процедура. В кінці посібника у розділі «Процедури системи убезпечення» описано вже три процедури – одна та, що згадувалась в розділі «Наші політики», і ще дві.
Визначення поняття «безпечне середовище» знаходимо на сторінці 97 – тоді, коли вже перед тим кілька разів згадувались вимоги створювати та підтримувати його без подальших пояснень і відсилок.
Це тільки деякі приклади, адже власна сама заплутаність і дублювання ускладнюють задачу зрозуміти структуру документа та розкласти по поличках і порівняти: що продубльовано, а що є уточненням чи розширенням попередніх думок.
Деяка непослідовність понятійного апарату
Пункт 7 «Загальних правил етики та поведінки» наголошує на неприпустимості расизму, сексизму та дискримінаційних висловлювань. Важливо визнати, що боротьба з цими формами пригноблення – це здобуток правозахисних рухів та інтерсекційного фемінізму, які показали: суспільство не буде вільним, доки люди страждають від багатошарової дискримінації. Ці ідеї вкорінені у гендерній теорії, яка описує, як конструюється нерівність, і відтак – пропонує її розкласти на складові і побороти. Словник, яким ми послуговуємось, має вкрай важливе значення в цій роботі.
Однак у посібнику немає жодної згадки про гендер, фемінізм чи гендерну дискримінацію – тих понятійних стовпів, на яких тримається теоретичне підґрунтя про недопустимість дискримінації. Це суттєве упущення, яке відводить читацтво від засадничого розуміння проблематики, на якій базується увесь документ.
Ще одним подібним упущенням є відсутність фемінітивів у посібнику. Мова формує уявлення про реальність, і коли ми говоримо про підтримку жінок, але послідовно використовуємо лише чоловічі форми ролей, ми символічно витісняємо жінок. Використання фемінітивів – це не просто питання мовної коректності і дотримання сучасного правопису, а визнання присутності та значущості жінок у всіх галузях діяльності. Особливо це важливо в документі, який декларує боротьбу з гендерно зумовленим насиллям.
Окрім того, у посібнику, осіб, на яких негативно вплинули через вчинення насилля, дискримінації тощо, часто називають «потерпілими» чи «постраждалами», але інколи й «жертвами». Жертви – не найкращий термін, тому що він виктімізує людей, і центрує їхню травму, ніби віднімаючи агентність.
Етична суперечливість
У «Загальних правила етики і поведінки» закликають дотримуватися законів країни, де працює організація (пункт 8), а в той же час – не підтримувати аборт чи евтаназію (пункт 2). В Україні діє законодавство про боротьбу з дискримінацією, а аборти здійснюються відповідно до медичних протоколів. Виникає запитання: чого ж дотримуватися працівницям/кам – законів України чи етичних правил етики Карітасу? Якщо ми маємо виконувати закони України, то неможливо одночасно виконувати настанову з пункту 2 про відмову від підтримки абортів.
Ці концептуальні суперечності вимагають переосмислення, аби посібник став дійсно послідовним інструментом підтримки вразливих груп та протидії насиллю. Українське законодавство видається більш холістичним та логічним у підходах до боротьби з дискримінацією, тож варто було б слідувати за представленою там логікою.
Зупинимось трохи детальніше на питанні логіки. Значна частина посібника з убезпечення присвячена протидії гендерно зумовленому насиллю та підтримці жінок, які перебувають у вразливому становищі. Хоча в посібнику ніде не згадується, що жінки більше стикаються з насиллям, і для цього є гендерні передумови, логіка цього документа спирається на феміністичну парадигму, зокрема промовистою є частина «Вразливість. Дисбаланс сили і влади» (стор. 60). Подекуди є майже прямі відсилки, але без відповідних термінів, як було згадано вище. А сама можливість такого посібника є наслідком роботи над виявленням гендерної нерівності та гендерно зумовленого насилля.
Феміністичний наратив описує світ системної нерівності, де визнається, що люди за певних обставин, які вони не обирали, страждають більше, ніж інші. Зокрема це відображено у визначенні поняття «вразливі дорослі», яке дає Карітас України: «особи, старші 18 років, які внаслідок віку, статі, інвалідності, функціональних порушень, захворювань, бідності, умов, в яких вони перебувають, або в результаті соціальної та іншої нерівності, переміщення або кризи є або можуть бути неспроможними піклуватися про себе або захистити себе від зловживань чи експлуатації». Феміністська думка визначає гендер як одну з таких обставин: для всіх, хто не належать до панівного чоловічого гендеру, а є жінкою, небінароною, транс-особою в цілому існує більше обмежень і менше можливостей. А репродуктивний примус та пріоритет життя дитини над життям і здоров’ям матері є одним з інструментів тиску на жінок.
Тому викликає здивування пункт 2, який забороняє підтримувати аборти. Долучаючись до цієї заборони, інституція стає у позицію створення тиску на вразливу групу. З одного боку, весь посібник побудований на світоглядних здобутках феміністичної філософії, з іншого – відкидається ключовий елемент цієї цілісної картини – репродуктивний тиск.
Іншим прикладом непослідовності є норма про працевлаштування. В посібнику зазначається, що при «відборі кандидатів проводиться перевірка на наявність вироків суду про притягнення до кримінальної відповідальності». Але відповідно до державних законів про працю, людям має бути забезпечений рівні можливості працювати, незалежно від минулого особи. Роботодавці мають послуговуватись тільки професійними критеріями. Приклад роз’яснення наданий за державною податковою службою за посиланням.
Окрім того, що такий підхід не відповідає українському законодавству, він ще й суперечить задекларованій Карітасом України логіці підтримки дорослих в складних ситуаціях. Можливість працевлаштування є одним ключових моментів для адаптації в соціумі і покращення рівня життя, а благодійні організації – логічне місце пошуку такої роботи тими, кому надавалась допомога і хто розуміють потреби вразливих груп через власний досвід.
Даною нормою Карітас обмежує дієвість своїх програм, адже підсилює негативне ставлення до людей з кримінальним минулим, своїм прикладом демонструючи, що люди з судимістю не мають права на роботу – не мають шансу змінити сценарій життя. Надаючи гуманітарну допомогу і допомагаючи на одному етапі, організація підсилює бар’єр для людини скористатися соціальним ліфтом і покращити своє становище.
Коли матеріал містить подібні протиріччя, це послаблює його ефективність у підтримці бенефіціарів/ок. І загалом може дезорієнтувати читацтво щодо морально-етичних цінностей, про які йдеться у посібнику.
Розмиті неоднозначні формулювання
Посібник має надавати відповіді на те, як розуміються абстрактні поняття, як повага і етика в організації, а натомість дуже часто закликає діяти таким чином, без подальших роз’яснень.
Червоні прапорці: «Повага», «поважайте», «солідарність», «професійність», «професійні межі», «професійна комунікація», «толерантність», «толерантні відносини», «шануйте», «етично», «безпечне середовище». Це слова, які самі по собі нічого не пояснюють, а за ними в посібнику не слідують трактування.
Ось кілька прикладів речень з неодзначними формулюваннями:
- «Завжди проявляйте повагу, дотримуйтесь етики та субординації у спілкуванні з афілійованими особами.»
- «Дотримуватися безпечної дистанції і уникати фізичного контакту, який можна неправильно зрозуміти»
- В переліку порушень системи убезпечення: «неетична, зневажлива, неприйнятна поведінка»
- «Створюйте гостинну атмосферу для всіх, хто звертається чи приходить до Карітасу».
- «Ставтеся до всіх людей у потребі з гідністю та повагою, без дискримінації на основі мови, релігії, віку, статі, національності, політичних поглядів чи соціального статусу тощо.»
- «очікується, що всі працівники та волонтери мережі відповідально ставляться до розвитку та навчання, яке пропонує Карітас України»
- «Надавайте правдиву, повну та своєчасну інформацію про допомогу, послуги та права людей у потребі (бенефіціарів).»
- «Створюйте і підтримуйте безпечне середовище, яке захищає людей у потребі, особливо дітей та вразливих дорослих, від насильства, дискримінації, експлуатації чи інших порушень системи Убезпечення.»
Вживання без пояснень настанов, як «проявляти повагу», «дотримуватись етики», не поводити себе «неетично» та «зневажливо», «ставитися з гідністю і повагою», «надавати повну інформацію», «створюйте безпечне середовище» стає нагромадженням синонімічних понять, які не дають конкретики щодо дій, а тільки розширюють предмет розмови і додають більше невизначеності. Це також створює ґрунт для конфліктів через різне трактування змісту. Співробітники/ці можуть звинувачувати одні одних в неякісному виконанні роботи, апелюючи не тільки до посадових інструкцій, а й вже й до посібника з убезпечення, що може бути чутливим і вагомим аргументом.
З іншого боку, заклики на кшталт «створювати гостинну атмосферу» можуть приховувати за собою небажання бути чутливими до різноманіття потреб людей. Без детального пояснення і прикладів, це спонукає закріплення формальних практик. Наприклад, команда може вважати, що посмішка і пропозиція чаю – це достатні дії на виконання вимоги гостинності до відвідувачок. А в той же час у конкретної гості може бути базова потреба, аби до неї звертались відповідно до її імені і гендеру, і ніякий чай і посмішка не виправлять відчуття ворожості і неприйняття. Розуміння того, що в людей базово можуть бути різні потреби, належить до засадничих ідей, навколо яких і мають створюватися практики підтримки, турботи, гостинності.
Яскравим прикладом браку конкретики є список «Практичні рекомендації» у розділі «Убезпечення від всіх форм насильства і зловживань», де власне відсутні рекомендації, які можна виконати. Це набір абстрактних закликів на кшталт «поважайте права і гідність людей», «забезпечте безпеку», «надайте підтримку».
Дуже багато формулювань складені так, що в них перемішались спроби щось роз’яснити з абстрактними поняттями. При цьому незрозуміло, який взяємозв’язок між абстрактним і предметним: чи предметні фрагменти є роз’ясненням абстрактного поняття? Або вони є конкретним прикладом? Наприклад, у списку «Взаємовідносини з колегами» зазначено: «4. Спілкуйтеся українською мовою ввічливо й толерантно, незалежно від посади, у письмовій і усній формах. Не підвищуйте голос і не вживайте нецензурну лексику»
Тут «українською», «не підвищувати», «не вживати» – конкретне, а «ввічливо й толерантно» – абстрактне. Який між ними взаємозв’язок? Також виникає питання, чи друге речення є розшифровкою до першого, чи тільки конкретним прикладом? А можливо – доповненням?
Інший приклад з цього ж списку: «Наймайте працівників етично, не переманюйте їх з інших підрозділів чи організацій Карітасу». Чи друга частина речення є трактуванням, що означає наймати працівників етично? Чи це конкретне доповнення до абстрактного заклику діяти етично? Оскільки ніде немає трактування, що таке «наймати етично», то нам залишається здогадуватись, чи етичність вичерпується не переманюванням, чи доповнюється.
Деякі речі в посібнику можна читати як максиму, яка не підлягає запереченню. Таким прикладом є «дотримуйтесь субординації». Але також знаходимо і коротке пояснення, за яким зчитується спроба переконати, чому субординація – це добре: «Дотримання субординації сприяє професійній комунікації, повазі до посадових обов’язків кожного працівника та створює сприятливий психологічний клімат у колективі». Пояснення непереконливе, викликає більше питань, ніж потреба дотримуватись субординації як така. Субординація – не обов’язкова складова професійної комунікації, це залежить від порядків і структури конкретної інституції. Якщо значна роль віддається субординації, то чи буде комунікація професійною, залежить великою мірою і від того, наскільки профейсійні керівники/ці, і меншою мірою – від дотримання субординації.
За браком конкретних трактувань кидаються в око церковні цитати. Яка їх роль? Не доповнюючи по суті розділи, вони, з характерним пафосом викладання, ніби унормовують стиль тексту, який нічого не пояснює, але задає атмосферу, що, здається, має надихнути до певної нешкідливої поведінки?
Вимоги щодо стану і почуттів людей замість дій
Окремо звернемо увагу на випадки в тексті, де замість конкретних вказівок, як діяти, містяться описи бажаного емоційного стану людини.
Приклад: «З розумінням сприймайте різні емоційні прояви людей у потребі, залишайтеся терплячими, толерантними й милосердними в будь-яких обставинах. Не допускайте агресії щодо інших думок, способу життя, поведінки, почуттів та ідей.». Тут описується бажаний стан людини чи результат ширшого досвіду із вивчення природи емоцій. Було б доречніше окреслити прийнятні і неприйнятні дії: ігнорувати, висловлювати співчуття, не підвищувати голос, відмовляти у наданні послуг, уточнювати запит і мету.
Нижче викладені «практичні рекомендації», і серед них та, що стосується наведеного пункту: «Зберігайте спокій та проявляйте терпеливість до різних емоційних настроїв». Тут знову повторюється сентенція про бажаний стан, але немає пропозицій дій. В чому тоді практичність такого пункту?
Іншим прикладом є заклики до відчуття поваги замість дій: «Поважайте бажання бенефіціарів припинити отримання допомоги або залучити інших фахівців чи організації», а також «Поважайте культурні традиції, вірування людей, що звертаються за допомогою, їх життєвий досвід». Залишається незрозумілим ні як досягти цього стану, ні як – якщо стан досягнутий – про це мають дізнатися оточуючі.
Або такий приклад: «В процесі взаємодії уникайте звинувачень, упередженої думки щодо зовнішнього вигляду, поведінки, вчинків чи особистості людини, яка знаходиться перед вами». Працювати з цим дуже складно, адже відчуття і стани є результатами тривалого попереднього досвіду, і ми не можемо уникати їх або думок, які виникають мимовільно.
Вимагати від співробітників/ць перелічених речей не призведе до потрібного результату, бо ставлення і емоції є наслідком комплексних життєвих досвідів. Дискримінаційне ставлення, нерозуміння чужих контекстів може бути логічним наслідком умов, в яких людина зростала та соціалізувалась, адже ідея про толерантність відносно нова, і не була дуже поширеною в усіх суспільних прошарках протягом попередніх десятиліть. Більше того, якщо вказувати людині на неприйнятність її думок, почуттів і станів, це може подавляти, і робота над цим буде витіснятися під дією сорому і соціального тиску.
Послуговуючись стилістикою і словами посібника, цю думку можна було б виразити так: для того, щоб співробітники Карітасу України ставились з розумінням до бенефіціарів, упорядкниці/ки посібника мали б ставитись з розумінням до ставлення співробітників.
Поки весь світ думає над тим, як запроваджувати ідеї попередження насилля та дискримінації в дію, ніщо не заважає керівництву благодійної організації висловити свої очікування щодо того, аби співробітники/ці контролювати прояви своїх станів. Тож опис зовнішніх ознак, конкретних і формальних дій – це те, чого не вистачає в перелічених випадках.
Рекомендації
Добре, що такий формат матеріалів, як посібник, організаційні політики та подібні, передбачає постійні оновлення і покращення. В наступній редакції можна викласти все чіткіше і уникнути незрозумілостей. На основі повторюваних недоліків надамо список рекомендацій, як можна змінити посібник.
Перш за все, потрібно покращити структуру посібника, впорядкувавши розділи та елементи, прибравши дублювання. На початку документа варто розмістити глосарій, в якому можна продублювати ті поняття, які вже є політиках, і додати нові. Також необхідно дотримуватись єдиної ієрархії в розділах та заголовках. Щодо розміщення переліку політик і процедур, то – визначити місце для них, і не дублювати, а за потреби давати посилання на сторінку, де вони згадані.
Загалом можна було б додати більше ясності всій системі убезпечення, якщо прибрати дублювання смислів і розділів в різних категоріях документів. Обрати одну логіку і дотримуватись її: наприклад, якщо є потреба перелічити настанови чи рекомендації дій, то визначитись, де вони перелічуються – або у політиці, або у процедурі, або у посібнику. Інші документи мають цитувати ці списки, давати посилання на них і пояснювати і давати коментарі на них, а не повторювати те саме, але іншими словами.
Для зручної і зрозумілої навігації всією системою матеріалів, було б гарно на початку посібника подати графічну схему зв’язків між різними документами – політиками, кодексами, посібником організації.
Посібник власне має пояснювати, як розуміти на практиці такі абстрактні поняття, як повага і етика та подібні, а не просто декларувати цінності, вживаючи досить очевидні маркери. З цією метою списки настанов можна об’єднати, абстрактні поняття звести до мінімуму, а натомість надати більше розшифровок – викласти конкретні бажані та небажані дії. В іншому випадку – хоча б описати вектори чи методологічні підходи до дій. Прикладом такого вектору є таке: «Орієнтуйтеся на потреби та інтереси бенефіціарів, допомагайте їм використовувати і розвивати власні можливості для подолання складних обставин». Хоч у реченні теж бракує конкретики, але принаймні заданий підхід: визнається, що в кожної людини різні потреби і інтереси, і перш ніж діяти, маємо їх дізнатися. В посібнику важко описати весь спектр можливих потреб і інтересів, тому – замість цього співробітникам/цям Карітасу пропонується поцікавитись.
Гарний приклад у розділі «Захист дітей і вразливих дорослих»: «Адаптуйте до віку і можливостей дітей та вразливих дорослих середовище, в якому вони будуть перебувати, а також методи, що будете використовувати в роботі з ними». Це теж про безпечний простір, але тут надані більш конкретні вказівки, що робити. Також можна взяти за взірець форму викладення настанов з підрозділу «Вся праця Карітасу України щодо захисту дітей і вразливих дорослих базується на таких принципах». Там наочно, в форматі таблиці, навпроти кожного принципу подана розшифровка.
У цьому списку та в інших місцях є конкретика, але вона не доводиться до вичерпної чіткості, хоч така можливість є. Наприклад: «Записуйте телефонні розмови, наради чи співбесіди лише за згодою всіх учасників». Хотілось би бачити більше подібних вказівок, а їх – доповнити. В даному випадку, наприклад, можна конкретизувати, в якому вигляді має надаватися згода, і які обставини запису (зафіксована письмово в протоколі чи нотатках зустрічі, отримана усно перед початком запису, отримана як мінімум за день до проведення наради тощо). Також варто додати зобов’язання повідомляти про мету запису, місце зберігання, перелік осіб, які будуть мати доступ до запису – відповідно до закону про захист персональних даних. Ці вимоги вже є в законодавстві України, і було б добре доносити це.
У тих випадках, коли використані абстрактні поняття як «повага», а поруч описуються конкретні дії, варто синтаксисом або словами давати уточнення, який зв’язок між ними: конкретне – це приклад чи розшифровка? Наприклад: «Створюйте гостинну атмосферу для всіх, хто звертається чи приходить до Карітасу, питаючи про поточні комфорт і потреби людини під час спілкування з вами» або «Створюйте гостинну атмосферу для всіх, хто звертається чи приходить до Карітасу: запитайте, що могло б зробити вашу взаємодію комфортнішою».
Як видно з кейсів у посібнику, була пророблена робота зі збирання ситуацій для розгляду, і вони є промовистими. Однак загальна логіка переходу від конкретного до загального не реалізована в посібнику. На основі кейсів ми можемо самі зробити деякі узагальнення, але лишилось багато сліпих плям і нез’єднаних точок. Варто переходити від абстрактного до конкретного поступово і генеративно. Наприклад, коли дається етичний імператив, пояснити терміни, окреслити варіанти застосування його в контексті, перелічити, які дії є невідповідними, і на сам кінець – проілюструвати кейсами. Або без зайвих абстракцій, одразу давати інструкції щодо дій з прикладами відповідно до інструкцій.
Зрештою, варто визначитись, чи авторський колектив посібника ставить собі за мету пояснити читацтву пропоновані етичні засади, і бути послідовним в цьому. Для виконання її довелось би подати розлогі нариси у філософському стилі, і, можливо, пов’язати між собою цитати церковних діячів, які розсипані в посібнику то тут, то там. Поєднання цієї задачі з потребою пояснення, як застосовувати норми системи убезпечення – направду велика справа, очевидно не співмірна з форматом посібника як такого. В такому разі від пояснень можна було б відмовитись взагалі, аби не викликати зайвих питань.
І на останок зазначимо, чому покращення посібника має практичне значення для Карітас України, так і для інших організацій. Поганий посібник створює потребу проводити детальні тренінги та писати додаткові розшифровки, а отже – витрачати більше і більше зусиль. Гарний посібник міг би стати безпосередньо керівництвом для дій і зекономити час, гроші і сили.
Photo by Hannah Busing on Unsplash
