By Інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” співзасновниці “ДонорUA”, президентки ГО “Всеукраїнська асоціація донорів України” Ірини Славінської.
Автор: Анна Левченко.
“ДонорUA” — єдина професійна система рекрутингу та навігації донорів крові. Підтримує роботу 22 центрів крові, співпрацює з МОЗ, УЦТК, ВООЗ,[1] Міжнародним комітетом Червоного Хреста [2]та Global Blood Fund.
Кампанія розповідає та залучає до донорства через різні напрями дозвілля та турботи про себе. Об’єднує донорство крові з мистецтвом, модою, флористикою, спортом, культурою харчування, вечірками, просвітою тощо.
При цьому “ДонорUA” опікується й потребами фронту — це єдина недержавна організація, що доставляє кров у “гарячі” точки. Робить це “ДонорUA” у співпраці з Оперативним Штабом щодо діяльності системи крові під час війни, а також відповідних домовленостей з Українським центром трансплант-координації.
Про це розповіла співзасновниця “ДонорUA” та президентка ГО “Всеукраїнська асоціація донорів України” Ірина Славінська.
– Донорство крові — це військова таємниця під час війни чи ні? Як визначити потребу в крові?
– За цю сферу відповідає Служба безпеки України. Ми не можемо називати конкретних цифр, і загалом значно посилили нашу систему кібербезпеки, оскільки з початком війни на “ДонорUA” було багато хакерських атак. На нашому ресурсі була вся інформація про донації, адреси, де можна здавати кров, з телефонами і навіть з геолокаціями. Нас попросили все це прибрати. Тому з початку повномасштабного вторгнення ми повністю переписували систему, зміцнювали захист. Ми почали працювати з державними інституціями, з відділом безпеки Міністерства охорони здоров’я [3] та ЕСОЗ, тому перебудували ресурс так, аби держава впевнено із нами співпрацювала. Зараз лише держава володіє всіма даними для того, щоб розуміти, які ресурси мають бути залучені, щоб закрити потребу. Сама ж потреба зросла приблизно на 60%. Так само зросла і кількість донацій: якщо до війни фіксувалось близько 350 тисяч донацій щороку, то зараз маємо плюс 60%. Це ми бачимо і по закупівельним процесам, і по збільшенню витратних матеріалів, яких потребують центри крові, і по кількості людей, яких “ДонорUA” запрошує до донацій.
– Ви маєте на увазі донації крові чи також і компонентів крові?
– Завжди у будь-якій країні більша потреба у цільній крові, ніж у плазмі та інших компонентах крові. Фактично, зазвичай донори здають кров, а плазму чи тромбоцити — у випадках онкогематологічних захворювань, тобто для пацієнтів, які проходять хіміотерапію чи мають відповідні діагнози.
Потреба у крові ж виникає в ургентних випадках, коли неможливо зупинити кровотечу, і таке трапляється не за графіком, тому важливо формувати запаси.
Важливо також закривати потреби фронту. Туди ми поставляємо або цільну кров, або еритроцити та плазму. А тромбоцити поставляються до лікарень у тилу, де військові проходять лікування. Це вже планові операції, а не термінові втручання.
– Ви сказали, що кров доставляється на фронт. Хто забезпечує логістику? Ви чи військові?
– Це подвійна робота. За правилами безпеки ми маємо право їздити у багато гарячих точок, але не у всі.
– Для розуміння, який обсяг потреб у крові закриває “ДонорUA” по Україні?
– Як я вже говорила, з початку лютого ми співпрацюємо з державою. Наша платформа стала єдиним національним реєстром донорів, який формував і формує резерв донорів крові. Ще в перші місяці повномасштабної війни, коли було багато ракетних атак, а люди стояли у величезних чергах до центрів крові, щоб рятувати життя співгромадян, лише наша система дозволила налаштувати їхню навігацію та безпеку. Спільно з МОЗ було ухвалено рішення, що “ДонорUA” стане платформою, на якій будуть формувати резерв донорів. Таким чином, через нашу платформу донор може зареєструватись і запланувати свою донацію, адже у власному кабінеті бачить потреби в своєму регіоні. Натомість, центри крові можуть бачити хто запланував для них донацію і таким чином планувати свою діяльність. Все це задля уникнення черг і максимально ефективного і безпечного процесу як для донора, так і для центру крові.
– Як саме працює платформа?
– Ми отримуємо дані від центрів крові про те, скільки і яких донорів потрібно. Система автоматично спрацьовує і надсилає запрошення нашим зареєстрованим донорам. Як тільки ця потреба закривається, центр крові повідомляє про це. Донор, своєю чергою, у своєму особистому кабінеті бачить, куди йому йти, щоб здати кров. Ми вважаємо, що донацію треба планувати і даємо для цього повний інструментарій. Так ефективніше для всіх сторін процесу.
Хочу підкреслити, що зараз центри крові працюють на всю країну, а не тільки на область чи регіон, тому де б не виникала потреба, якщо десь в Україні є кров, вона буде оперативно доставлена куди треба. Ми не володіємо інформацією про запаси крові: нам потрібно знати, яку кількість донорів потребують центри крові на наступний тиждень. Центри крові щотижня вносять у систему інформацію і ми бачимо лише кількість донорів, та оприлюднюємо ці потреби на наших ресурсах. Окрім технічної складової і координації донаціїй, ми також провадимо різного роду акції, запрошуємо людей долучатись через наші соцмережі, намагаємось популяризувати донорство через мистецтво, через різні проєкти. 14 червня, у Всесвітній день Донора, ми розпочали кампанію “#Розквітай разом із “ДонорUA”.
– Про що саме ця кампанія і скільки вона триватиме?
– Говорячи про донорство, ми акцентуємо увагу переважно на тому, що це шляхетна справа, що донори рятують життя. І це дійсно так. Однак важливо висвітлювати й ті переваги, які отримують самі донори, і таке поняття, як культура донорства. Ми бачимо чітку кореляцію: що більш розвинена країна, то краще розбудоване у ній системне безоплатне добровільне донорство. І хоча зараз, під час повномасштабної війни, говорити про добробут держави складно, ми можемо почати з себе й виховувати культуру донорства, передусім, у собі. Це про свідому громадянську позицію та сучасні цінності.
Окрім того, донації крові корисні для здоров’я. Навіть одна така процедура запускає в організмі процеси відновлення, а регулярне донорство знижує ризик розвитку цілого ряду хвороб, зокрема, тромбозів та онкологічних захворювань.
Кампанія “#Розквітай” розповідає про донорство як про аспект здорового, стильного і сучасного способу життя. У ній передбачена просвітницька складова: лекції та ефіри з медиками і блогерами; тематичні вечірки; розробка смачного меню для донорів; стильний мерч; фотопроєкт з портретами та історіями донорів. Символом кампанії стала квітка гортензії, і у ряді міст, які долучились до ініціативи, ці квіти висаджують на тематичних заходах. Головна амбасадорка “#Розквітай” — співачка KOLA, яка розділяє наші цінності та залучає до донорського руху свою аудиторію.
Проте головною метою кампанії все ж залишається порятунок життя. Ми показуємо, що донорство — це сучасно, цікаво, стильно, але кінцева точка цього процесу — отримання крові реципієнтом, військовим чи цивільним. Потреба у крові є завжди, на жаль, вона не зникне ніколи, але у наших силах зробити так, аби вона вчасно закривалась.
– Як ви оцінюєте потребу у крові?
– За нашими підрахунками, у мирний час близько 300 тисяч пацієнтів щороку потребують переливання крові. Це жінки, що мають складні пологи, люди, які проходять хіміотерапію, потрапляють у ДТП, або потребують хірургічних втручань, зокрема, трансплантації.
Конкретної цифри, на жаль, в Україні немає, бо не ведеться статистика. Я сподіваюсь, що з часом, коли запрацює Електронна система крові, яку зараз розробляють в Україні, і в якій має бути відображений шлях крові від донора до реципієнта, ми дізнаємось реальну кількість пацієнтів і реальну потребу.
– Якщо ви є майданчиком для державних центрів крові, то які зміни у мережі центрів ви бачите з початком війни, адже очевидно, що частину центрів крові ми втратили з об’єктивних причин?
– Декілька центрів крові зараз дійсно припинили свою діяльність, оскільки територія була окупована або на ній ведуться бойові дії. Ці центри крові були евакуйовані, більшість із них з обладнанням і персоналом. Але деякі центри, на жаль, не встигли врятувати. Завдяки створеному Оперативному штабу при Міністерстві охорони здоров’я система центрів крові стала єдиним організмом і наразі їх робота організована так, що всі, хто може потребувати крові чи її компонентів, будуть забезпечені ними.
На жаль, прифронтові центри крові не завжди можуть впоратись і забезпечити той об’єм крові, якого люди потребують. Тому логістика налаштована так, щоб кров можна було доставити з усієї України.
Не все спрацьовує так, як хотілося б. Зокрема, ми бачимо, що багато людей виїхали за кордон, в тому числі донороспроможне населення. Кількість донорів знизилась, тому ми повертаємось до класичного рекрутингу. Ми намагаємося “привчати” до донорства, щоб донорство стало звичайним процесом, зрозумілим, доступним, як візит у перукарню.
На цьому шляху ми комунікуємо не лише з потенційними донорами, а й із центрами крові. Наприклад, намагаємося донести їм, що субота — прекрасний день для того, аби здати кров, і донорам слід мати таку можливість. Тому центри крові мають працювати у суботу.
– Є ж така легенда, що кров треба здавати натщесерце. Це правда?
– Це страшний міф. На відміну від деяких аналізів, які, дійсно, мають здаватись натщесерце, донорство з цим ніяк не пов’язане. Для донора достатньо один день дотриматися нескладної дієти, не перевантажувати організм жирною їжею, не вживати алкогольних напоїв, пити достатньо води, виспатись. А перед самою процедурою обов’язково треба поснідати. Інколи можна почути, що після здачі крові людям стає зле й вони навіть можуть непритомніти. Насправді це стається нечасто, але переважно саме через донацію на голодний шлунок.
– Кілька років тому експерти говорили, що в Україні не дуже висока якість крові, тому що донорами стають, скажімо так, асоціальні категорії населення. Серед донорів було багато людей з гепатитами, вірусними інфекціями тощо. Яка ситуація на сьогодні?
– Варто формувати свідоме ставлення до донорства: ми здаємо кров тому, що це важливо і відповідально, а не тільки тому, що хтось із родичів, друзів або колег хворіє. Звісно, людина, яка має будь-яке хронічне чи інфекційне захворювання, не може бути донором. Тому треба розуміти, що донорство — це, перш за все, турбота про себе. Донорство стимулює організм до відновлення, стимулює кістковий мозок виробляти нові здорові клітини крові. Тому питання культури і свідомості донорства є надзвичайно важливим.
Хочу підкреслити, що з 2018 року лабораторне оснащення центрів крові дуже змінилось. Наразі всі центри крові оснащені високотехнологічними, високочутливими приладами для тестування крові, але жодна лабораторія не дасть стовідсоткову гарантію, що кров є якісною. Тому ще раз наголошую на необхідності свідомого донорства.
Провадити якісь акції для популяризації донорства, звісно, важливо, але це не вирішення соціальної проблеми, а закриття точкового питання. Ми маємо враховувати міжнародний досвід, створити на рівні держави дієву систему, яка працюватиме не лише під час війни. Наразі в Україні є чинним новий закон про донорство крові, який врахував світовий досвід, і який декларує структуру і правила для всіх учасників даної сфери. До впровадження цього закону було більше 500 точок, де можна було здати кров, але між ними не було координації. Були ситуації, коли пацієнти самостійно їхали у центр крові і в термосі привозити звідти необхідні компоненти крові у лікарню. Це навіть могло бути ніде не зафіксовано. Пацієнти самостійно шукали донорів. Є тисячі історій від лікарів про те, що коли у пацієнта немає коштів, йому не можуть доставити кров, і, на жаль, цей пацієнт помирає. Тому дуже важливо, щоб у медичних закладах і, зокрема, пологових будинках був відповідний запас донорської крові.
– Зараз в українських полових будинках є запаси крові чи немає?
– У Києві є, але також не у всіх. Місто Запоріжжя повністю безкоштовно забезпечує всю область. Наразі лікарні не просять пацієнтів здати кров: її замовляють у центрів крові і роблять це так, щоб мати відповідний запас. Пацієнт, потрапивши у лікарню, отримує кров безкоштовно, а держава забезпечує центри крові витратними матеріалами і заробітними платами. Тому, якщо у пацієнта вимагають платити за кров або шукати донорів, про це треба повідомити нам – 067 208 03 03, бо у 99% випадків це корупція.
Система має працювати так, щоб на регіональному рівні центри крові заготовляли, тестували, переробляли і доставляли кров та її компоненти. На госпітальному рівні лікарні мають вчасно замовляти кров, створити у себе банки крові і поставити відповідне обладнання для її зберігання. Раніше такої структури не було: центри крові працювали на підставах ліцензії про медичну практику. Наразі ми говоримо про впровадження відповідної ліцензії на заготівлю крові та її компонентів. Саме таку ліцензію мають отримувати центри крові, адже заготівля крові не має ніякого відношення до лікувального процесу. Кров — це скоріше ліки. Хочу додати, що такий підхід до роботи центрів крові відповідає стратегії євроінтеграції, яка передбачає не лише новий вже прийнятий закон, а й всі відповідні нормативно-правові акти, які визначатимуть, як кров переробляється, де вона зберігається, хто може виконувати відповідні функції тощо.
– Чи можемо ми говорити, що Україна увійде в якусь загальну європейську систему забезпечення кров’ю? Чи зможе Україна за потреби скористатись, наприклад, кров’ю поляків чи громадян інших країн?
– Зараз ми можемо це зробити, тому що під час війни можемо просити гуманітарну допомогу в інших країнах. Але Україна не може дати свою кров, наприклад, Євросоюзу, тому що в Україні поки що процеси заготівлі, тестування, переробки крові не відповідають європейським стандартам. Аби держава увійшла в єдину європейську систему, нам потрібно мати якісний продукт, аналогічний тому, який виготовляють наші європейські сусіди.
– Скільки приблизно часу треба для того, щоб вибудувати в Україні європейські стандарти і увійти у цю систему?
– При відповідній кількості ресурсів року достатньо. Закон прийнято. Залишилось прийняти нормативно-правові акти. Вони мали запрацювати через три місяці після вступу закону у дію, тобто у січні 2020 року. На жаль, нормативно-правові акти до цього часу не прийняті. Звісно, є об’єктивні причини: ковід, війна. Але це не виправдання.
Маю небезпідставні надії, що ми, як організація, зможемо повпливати на ці процеси. База “ДонорUA” від початку повномасштабного вторгнення виросла майже утричі. Зараз це понад 130 тисяч зареєстрованих донорів. Аби вчасно і у повній мірі закривати усі потреби у крові, їх має бути принаймні мільйон, проте сьогоднішня кількість донорів — уже безпрецедентна. І що більше людей будуть залучені у донорський рух, тим стрімкіше змінюватиметься відповідний запит до держави. Тож донорство — це ще і про громадянське суспільство та його спроможності.
