By Лише імена семи жінок увіковіченні в топонімах Миколаєва. І значна частина з них, скоріше за все, також буде перейменована в межах процесу подолання наслідків русифікації і тоталітаризму в топонімах міста. Хоча інші жінки, які вже увійшли у світову історію або в історію України і регіону, ніяк не представлені в назвах миколаївських вулиць. Натомість публічний простір міста культивує роль жінок, як «інкубаторів яйцеклітини». Таку думку висловила миколаївська історикиня, лекторка та незалежна експертка у сфері мистецтва Яна Давиденко.
Захід пройшов у вівторок, 31 серпня, в дискусійному форматі під назвою «Жіночий слід у топонімах міста: коли Миколаєву буде чим похвалитися?». Організатори: Платформа MY ART у партнерстві з Агенцією розвитку Миколаєва.
За її словами, сучасний образ жінки у міському публічному просторі в Миколаєві або має ознаки сексуальної об’єктивації, або відповідає старим гендерним ролям, які знайшли своє яскраве вираження у міських пам’ятниках і скульптурах «нареченої», «мами з дитиною» або «скорботної матері».
«Колоніальна імперія обмежувала образ жінки лише кількома ролями. Бо були війни. А для того, щоб була велика боєздатна армія, треба було народжувати багато дітей… Кажучи про пам’ятники, які ми бачимо, нам немає чим похвалитися. В своїй високій культурі ми досі сприймаємо жінку по цих імперських наративах, де чоловіки у нас розумніші, сильніші і можуть працювати у різних сферах, і навіть можуть заробляти більше грошей. Це ніхто не оспорює. Але жінка теж може бути тим, ким захоче. Може народжувати, а може й не народжувати. Вона не має бути оцією русалонькою з відкритим бюстом в яхт-клубі. Жінка може працювати і має право на будь-яке своє самовизначення. І має право вимагати, щоб її роль в культурі, в історії і в мистецтві була переглянута», – каже Яна Давиденко.
Так, на сьогоднішній день на мапі Миколаєва існує тільки 6 «жіночих» вулиць (вул. Ганни Дівіної, вул. Галини Петрової, вул. Зої Космодем’янської, вул. Поліни Осипенко, вул. Лесі Українки (Тернівка), вул. Лесі Українки (Балабанівка) і 3 «жіночі» провулки (пров. Дніпрової Чайки, пров. Марії Рибальченко, пров. Лесі Українки). І цю ситуацію варто змінювати.
«Бо ми так мало маємо увіковічених жіночих постатей з Миколаєва, не тому що у нас не було талановитих жінок. Просто ми про них, на жаль, мало знаємо. І зараз самий час переглянути цю історію, популяризуючи жіночий досвід», – підсумовує історикиня.
Захід пройшов в межах проєкту «Деколонізація: переосмислення імперського минулого в публічному просторі Миколаєва» за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.
