Захист дітей від сексуального насильства: виклики та шляхи їхнього подолання

Сексуальне насильство над дитиною – це злочин, який завдає глибокої психологічної та емоційної травми не лише самій дитині, але й її близьким. Часто сім’я стикається з почуттями провини, сорому та розгубленості, що може ускладнити їм можливість звернутися по допомогу чи правосуддя. Наприклад, дитина може відчувати страх перед публічним розголосом, а батьки не завжди знають, як правильно діяти, аби підтримати дитину та водночас не поглибити її травму. Іншою складністю є те, що кривдник може бути близьким знайомим або навіть родичем сім’ї, що ускладнює процес відновлення та отримання справедливості.

Ганна Богданова, Координатор департаменту дитячого правосуддя МБО ”Служба порятунку дітей”, яка багато років працює з постраждалими дітьми, зазначає: “Однією з найбільших проблем у цій сфері є те, що часто не враховується вплив травми на психоемоційний стан дитини під час досудового та судового провадження. Не завжди судами дотримуються строки розгляду кримінальних проваджень в яких неповнолітні/малолітні діти є потерпілими, а це призводить до додаткової травматизации і унеможливлює розпочати процес відновлення для дитини. Адже дитина переживає ретравматизацію через допити в суді, і довге очікування правосуддя. Тобто, процеси, які мали б допомагати, лише поглиблюють травму дитини. Це проявляється на різних етапах — від проведення допитів до судових розглядів.”

Ані неувага до психологічного стану дитини під час допитів, ані затягування судових процесів не сприяють захисту прав неповнолітніх/малолітніх потерпілих.

У 2018 році було відкрито кримінальне провадження щодо злочинів проти статевої свободи та недоторканості дітей. Потерпілі, одна з яких на той час була неповнолітньою, а друга — малолітньою, стали жертвами низки злочинних дій. Досудове розслідування розпочалося наприкінці 2018 року, а вже на початку 2019-го справа була передана до суду.

З того часу процес затягнувся: склад суддів змінювався двічі, а згодом справу передали до іншого суду, де склад суддів змінювався ще тричі. Один з кривдників був звільнений з-під варти і наразі перебуває у розшуку, у зв’язку з чим розгляд справи щодо нього було зупинено і виділено в окреме провадження. Тим часом розгляд справи щодо іншого обвинуваченого продовжується й донині.

Протягом цих років потерпілі, які на момент вчинення злочинів були дітьми, вже стали повнолітніми. Вони доклали значних зусиль, щоб забути трагічні події, відновити свій психологічний стан за допомогою психологів та повернутися до нормального життя. Проте, суд, не враховуючи їхній емоційний стан та не дотримуючись розумних строків розгляду справи, і ігноруючи сплив строку давності справи 5 років, планує повторний допит потерпілих. Це може серйозно загрожувати психологічній стабільності, яку вони намагалися відновити протягом тривалого часу.

Основні виклики, з якими стикаються постраждалі діти та їхні сім’ї:

• Часто допит дитини проводиться не одним слідчим без дотримання часу,  протягом якого закон дозволяє безперервний допит. І не завжди такий допит проводиться за участю всіх фахівців. Наприклад, насильство може статися пізно ввечері чи вночі, і первинний допит дитини проводиться без психолога, оскільки слідчо-оперативна група виїжджає на місце вчинення злочину. За законом, психолог має бути присутнім під час спілкування з дитиною завжди, але на практиці не завжди є можливість залучити фахівця.

• Є випадки коли правоохоронні органи допускають витік конфіденційної інформації про резонансні справи, які можуть нанести додаткові травматичні стреси через тиск на суспільство чи булінг зі сторони однолітків.

• Процедури захисту дитини можуть тривати роками, що виснажує як саму дитину, так і її батьків. Якщо кривдниками є батьки, дитина може втратити віру у правосуддя та відмовитися від власного захисту. Також потрібно враховувати, що батьки – кривдники залишаються весь цей час для дитини батьками, і відповідно вони не позбавляються своїх прав відносно дитини. Якщо паралельно з кримінальним провадженням розглядається і цивільне провадження щодо позбавлення батьків-кривдників батьківських прав, то суд в цивільному провадженні не може позбавити їх батьківських прав, до винесення обвинувального вироку, якщо підставою для позбавлення заявляється лише вчинення злочину відносно дитини. 

• Нерідко трапляються випадки коли дитина не має адвоката, який захищав би її інтереси, оскільки законні представники не є спеціалістами в галузі права. 

• Є випадки коли права та законні інтереси підозрюваного/обвинуваченого ставляться в приорітет правам та законним інтересам дитини, яка є потерпілою. Через відсутність базових правових знань у батьків постраждалої дитини, кривдник може уникати покарання, знаходячи лазівки в законодавстві та користуючись їх необізнаністю.

ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ 

Адвокат МБО “Служба порятунку дітей” Тетяна Гнатюк, на основі багаторічної практики, зазначає: “Захист прав дитини, яка постраждала від сексуального насильства, вимагає особливого підходу, де на першому місці повинні стояти інтереси дитини. Це передбачає не лише законодавчі зміни, але й впровадження дружніх до дитини методів на всіх етапах розслідування та правосуддя.”

Як зазначає Тетяна, ключовими напрямками є:

• Впровадження дружнього до дитини підходу в процесі розслідування та правосуддя.
• Професійне навчання для працівників правоохоронних органів.  
• Співпраця з громадськими організаціями. 
• Обов’язкове залучення психолога під час спілкування з дитиною, замість стандартного слідчого допиту, з метою мінімізації додаткової травматизації.
• Проведення опитування дитини у спеціально підготовлених безпечних приміщеннях з урахуванням її фізичного та емоційного стану. Наприклад, у США функціонують центри захисту дітей (Children’s Justice Centers, CJC), які забезпечують такий підхід, створюючи максимально комфортні умови для дитини.
• Впровадження спеціалізованих навчальних програм для працівників правоохоронних органів, які працюють з дітьми, постраждалими від насильства. Ці програми мають включати навчання з питань психологічного спілкування з дітьми, специфіки збору доказів у таких випадках та дотримання етичних норм.
• Активна співпраця правоохоронних органів та прокуратури з громадськими організаціями, які мають досвід роботи з дітьми, постраждалими від насильства. Така співпраця може сприяти впровадженню найкращих світових практик, а також забезпечити додаткову підтримку постраждалим сім’ям.