By Який механізм створила центральна влада, щоб під масованими обстрілами росіян зберегти енергетичну систему країни? На яких основних завданнях зосереджені мери українських міст і навіщо їм 26 мільярдів? Хто закуповує мобільні котельні й скільки їх уже є? Де й за яких умов буде організовано пункти обігріву? Чи варто виїжджати з великих міст до сигналу влади? І взагалі, чи можна в цьому випадку довіряти їй власне життя?
Відповіді на ці прості, але водночас найскладніші за тридцять років української незалежності запитання ми шукали разом із виконавчим директором Асоціації міст України (АМУ) Олександром Слобожаном.
Про штаб без голови, політику й комунікації Центру та громад
— Олександре, уточнімо, хто очолює процес забезпечення роботи, збереження й відновлення критичної інфраструктури країни? Якими є структура головного штабу та механізм його роботи? Чи налагоджено комунікацію між центральною й місцевою владою, а також підприємствами енергетичної, газової, теплової та інших сфер?
— Комунікація відбувається на рівні штабу з підготовки до проведення опалювального сезону. Це стара стабільна структура, роботу якої змінено під нові виклики. Туди входять основні профільні міністри, зокрема глави Мінрегіону, Мінфіну, Мінпаливенерго, а також керівники профільних підприємств.
— Очолює штаб досі ексміністр розвитку території Олексій Чернишов?
— До того, як перейти в НАК «Нафтогаз», Олексій Чернишов очолював штаб як міністр згідно з постановою Кабміну й ефективно організував його роботу. Найімовірніше, на найближчому засіданні уряду склад штабу буде перезатверджено.
— Якою є роль офісу президента в роботі штабу?
— В офісі є структура, яка курирує регіони, вникає в проблематику громад. Свого часу саме з ОПУ ми провели меморандум, яким стримали зростання тарифів перед опалювальним сезоном. Нині профільний заступник глави ОПУ Кирило Тимошенко або представники департаменту регіонального розвитку також взаємодіють зі штабом Кабміну.
— Опустімося нижче — на рівень області та громад. Як комунікуєте по вертикалі й по горизонталі? Як оцінюєте ситуацію загалом?
— Базова взаємодія відбувається на рівні муніципальної влади, Державної служби надзвичайних ситуацій (ДСНС), а також голів обласних військових адміністрацій.
У створені на рівні області та громад оперативних штабах є всі суб’єкти господарювання, зокрема й енергетики, газовики, тепловики, комунальники. Є затверджений Кабміном алгоритм взаємодії. Процедуру створення таких штабів із підготовки до зими прописано в законі та постановах Кабміну. Нині всі рішення ухвалюються в межах цих штабів. Ба більше, всім відомо, як і що працює, як, хто і з ким взаємодіє в разі техногенних катастроф. Ми все робимо, щоб не допустити нині катастрофи, яка є можливою в разі блекауту. І в нас є шанс.
Треба розуміти, що вивести з ладу енергосистему такої великої країни дуже складно. Ваш колега правильно написав, що в інших країнах і в менш критичних ситуаціях були масштабніші наслідки. Основний нюанс полягає в тому, що росіяни спеціально б’ють не по генерації, а по розподіленню. Вони знають, що в України є серйозні можливості відновити генерацію. А от розподіл — це якраз найболючіша точка. Бо, хоч як нам прагне допомогти Європа, розподільні вузли мають застаріле радянське обладнання, в якого немає аналогів на Заході. Швидко дістати комплектуючі нам справді ніде.
Та росіяни знову прорахувалися. Адже рівень підприємств, які відновлюють мережі, — найвищий. Як і людей, котрі на ходу вигадують усілякі варіанти виходу із ситуації на кожному конкретному об’єкті. Згідно з даними за 10 жовтня, з понад 500 зруйнованих об’єктів критичної інфраструктури оперативно відновили половину.
Про рятівні мобільні котельні, теплові пункти та фінанси
— А яким є рівень реальних, а не теоретичних дій центральної та місцевої влади? Яким є результат роботи штабів? Наскільки громади укомплектовано потрібним обладнанням на зараз і на випадок техногенної катастрофи, блекауту?
— Жодна система не була розрахована на такий масштаб руйнувань. Тому я не можу сказати, що ми є повністю укомплектованими. Водночас ракетні удари тривають, і ніхто не може знати, скільки разів треба буде заміняти конкретні комплектуючі. Йдеться про наявність запасних складників на точках як генерації, так і розподілу енергії, тепла, води в разі завдання ракетних ударів. Ідеться про комунальну техніку та спеціальні екскаватори, труби, муфти — все це теж є підготовкою до блекауту.
На сьогодні обсяг роботи місцевої влади та штабів є колосальним. Як і різноплановість завдань, які стоять перед нами. У спадок від СРСР нам дісталися міста як із закільцьованою системою енерго- й теплозабезпечення, так і з розгалуженою. У першому випадку можна відносно швидко відновити постачання, перекинувши будинок на паралельну лінію чи мережу, що й роблять енергетики й тепловики, в другому — ні.
— Тому й зроблено ставку на мобільні котельні? Яким є принцип їхньої роботи?
— Так, міста готуються до різних варіантів. Одна мобільна котельня розрахована на 100–200 тисяч населення, її врізають у систему, й це дає змогу її підтримувати, щоб не сталося замерзання. Простіше кажучи, виключає ризик розриву труб, як було в Алчевську та Суходольську. Водночас мобільна котельня не забезпечує комфортної температури в квартирі чи будинку. Тому алгоритм тут такий: день — два — тиждень люди з постраждалих будинків пересиджують у пунктах обігріву, по черзі обігріваючись і заряджаючись, після закінчення ремонту стаціонарної котельні повертаються додому, а мобільна котельня вирушає за наступною адресою.
Звісно, якщо для великих міст — Дніпра, Харкова, Києва, Львова та інших — не буде повного комплекту котелень, там доведеться масово зливати воду із систем і здійснювати їх консервацію. Це триватиме певний час. Однак усе це розробляється в оперативних планах і алгоритмах на різні сценарії — починаючи від найбільш оптимістичного й закінчуючи частковим або повним блекаутом.
— Мобільна котельня тісно пов’язана з пунктом обігріву. Давайте про це докладніше. І де їх людям, якщо буде потреба, шукати?
— Це спеціальні приміщення, які відводить центральна або місцева влада, обладнані генераторами, засобами для підзарядки, гарячою водою тощо. Якщо в нас стається первинний блекаут в умовному Житомирі, має бути карта мікрорайону, де зазначено пункти обігріву. Переважно є рекомендації місцевій владі влаштовувати такі пункти в навчальних закладах і дитячих садках. Адже вони якраз розташовані за принципом районування і забезпечують доступ населення. Ми буквально моделювали ситуацію, коли немає світла в п’ятьох багатоповерхівках, поруч із ними є школа, де й буде обладнано пункт обігріву. Але це екстрений і крайній випадок, коли температура є дуже низькою й енергозабезпечення немає протягом тижня.
— А гроші на все це? Наскільки мені відомо, мобільні котельні є прерогативою ДСНС і на ці цілі з Резервного фонду держбюджету 2022 року виділено 1,4 мільярда гривень. Це багато чи мало? Їх уже освоїли? Мобільні котельні закупили? І скільки це відсотків від потрібного громадам?
— Мобільні котельні — це обіцянки й завдання центральної влади. Але проблема в тому, що цих 1,4 мільярда гривень критично недостатньо. На самому початку влітку Асоціація міст України просила виділити ДСНС 10 мільярдів цього року, на наступний рік у Резервному фонді бюджету заплановано 20 мільярдів гривень на ці цілі. Звісно, центральна влада має допомогти місцевій, адже ситуація є нестандартною. Проблема не лише в грошах, а й у пошуку комплектуючих, їх наявності, а потім і доставці. Тому громади зосередилися на генераторах і комунальній техніці. В роботі з міжнародними проєктами ми скрізь озвучували потребу в таких котельнях.
— Я правильно зрозуміла, що у вас немає інформації про те, що центральна влада закупила мобільні котельні?
— На жаль, немає. У нас є дані про закупівлю 15 одиниць коштом міжнародної технічної допомоги та місцевих бюджетів. Їх привезуть в Україну наприкінці листопада — на початку грудня.
— Зрозуміло. Гадаю, люди тепер іще раз уважно перечитають вашу відповідь. Але йдемо далі. На чому тепер зосередилася місцева влада?
— На кількох глобальних речах. Це, по-перше, як я вже казав, закупівля генераторів і техніки. По-друге, формування резерву палива. По-третє, перевірка й підготовка об’єктів, які можуть стати пунктами обігріву. По-четверте, комунікаційна кампанія з населенням і розроблення схеми оповіщення в разі критичної ситуації. По-п‘яте, і це нині головне — громади продовжують робити все для захисту енергетичних об’єктів на своїх територіях, для ремонту й відновлення тих, що потрапили під обстріл. Важливим є ще розуміння з боку бізнесу необхідності заощаджувати електроенергію, перейти на автономні джерела.
— Усе місто погасло, а ресторани й магазини світяться…
— Так. І жодної відповідальності згідно з законом. Але на це теж слід звертати увагу. У Кривому Розі міськрада створила групи, які займаються цим питанням.
— Що з генераторами в громадах? Наскільки забезпечені у відсотковому співвідношенні?
— Муніципалітети з літа займаються підготовкою до воєнного опалювального сезону, намагаються закуповувати різноманітні генератори, муфти, труби, й тому ми зверталися як до своїх міст-побратимів у Європі, так і в різні міжнародні програми й фонди. До того ж місцева влада залучила близько п’яти мільярдів гривень на ці потреби з урахуванням міжнародної допомоги, яку одержують громади. Тож 50–70% необхідного, думаю, є. Але ви ж розумієте, що це не панацея.
Про блекаут, правду від влади та віру в енергетиків і комунальників
— Блекаут — цілком можлива реальність. Кияни давно між собою говорять про те, що лівий берег столиці може не встояти. Уже пролунали попереджувальні заяви мера Києва і його заступника про можливі великі складнощі. Але центральна влада мовчить, хоча потрібен чесний і публічний діалог із людьми по всій країні. Давайте от зараз із вами опишемо алгоритм для місцевої влади й людей. Почнемо будувати комунікацію. Попереджений — значить озброєний.
— Давайте зрозуміємо, що без системи ППО, яка закриє всю систему електро- й газопостачання (видобуток, генерацію, доставку), блекаут — це справа часу, одного-двох таких же масованих обстрілів. Решта — це вихід із важкої ситуації, це забезпечення можливості вижити взимку тоді, коли наші ЗСУ вибивають агресора з нашої території. Звичайно, найскладніше у великих містах із централізованим опаленням, у будинках без газу.
— Тобто ми зараз із вами кажемо людям, які живуть у великих містах, що тим, у кого є можливість виїхати, краще вже зараз обмірковувати таку перспективу? Аби знизити навантаження на міські системи. Про що буквально вчора заявив ще й мер Івано-Франківська, вказавши в бік маленьких сіл, де можна зігрітися біля грубки.
— Це дуже складне питання. Якщо прямо зараз почнеться масовий виїзд людей, ляже економіка й ми не зможемо навіть людям, які залишилися, забезпечити надходження енергоресурсів. До того ж критична ситуація не настала. Наразі, за останньою інформацією, нам достатньо резервів. У Росії теж виснажуються запаси ракет, а наша ППО працює. Однак бути готовими до різних сценаріїв потрібно обов’язково. Починаючи від свічок і запасу їжі й закінчуючи генератором або буржуйкою. І говорити про це треба обов’язково.
Тому сьогодні мери міст, крім технічної та організаційної роботи, пояснюють людям, що відбувається, як готуються громади, чим допомагає держава, які можуть бути варіанти дій. Треба весь час комунікувати, підбирати правильні слова, пояснювати, чому віялові відключення нерівномірні, публікувати карти пунктів обігріву й алгоритми дій на випадок тієї чи іншої ситуації — все це невідкладна робота місцевої влади нині.
— Виходить, що між закликами до людей виїхати або залишитися дуже тонка межа, яка проходить по правильній комунікації. Виїжджати тоді, коли не виїжджати вже неможливо. Залишатися і працювати — теж своєрідний фронт і захист держави.
— Абсолютно. Якщо я зберуся та виїду зі свого міста прямо зараз, зупиниться моє підприємство, й мені нікуди буде повертатися. Ба більше, через мій від’їзд і несплату податків іще складніше буде тим, хто залишився. Виїхати всім фізично неможливо, хтось обов’язково залишиться. Завдання мерів — підготувати плани дій на всі випадки розвитку подій, організувати роботу служб та інформувати людей, попередити, що варіант найскладнішого сценарію є. Кожному потрібно розраховувати свої сили та прораховувати варіанти — виїжджати чи залишатися, треба розуміти, до чого бути готовим.
— Як ми зрозуміємо, що ключовий момент настав, що час зливати воду в трубах і приймати стратегічне рішення — виїжджати чи йти до пункту обігріву?
— У разі оголошення режиму техногенної катастрофи мають одразу ввімкнутися інструменти реагування — ДСНС, правоохоронні структури, інші інституції. Однак до цього в нас буде час на прийняття рішень. Але я все-таки дуже вірю в наших комунальників, енергетиків і мерів. Тих, хто щоразу рятує нас від блекауту, хто робить неможливе й може прямо дивитися в очі людям.
Про відповідальність чиновників, рішення парламенту і пріоритети
— А в центральну владу ви вірите? Чого ви нині від неї чекаєте?
— Центральна влада сьогодні повинна сфокусуватися на обсягах фінансування і закупівлі обладнання. Як це робимо ми, на місцевому рівні, використовуючи свої резерви й резерви міжнародних партнерів.
— У вас зараз відкриті всі канали для цього? Що з нормативно-правовою базою?
— Із плюсів. Ми ще влітку звернулися до Кабміну із проханням урегулювати низку нюансів. Оперативно уряд підправив постанову №590 про казначейське обслуговування, що стосується пріоритету видатків. Після цього підготовка до опалювального сезону та обладнання укриттів стали пріоритетом як воєнні й соціальні видатки. Була проблема із завезенням обладнання генераторного типу для пунктів обігріву й установ соціальної сфери з-за кордону, за які потрібно було сплачувати митний збір і ПДВ. У середньому скасування таких платежів зменшило вартість на 9–10%. Їхнє скасування значно скоротило час поставок.
— А мінуси?
— Не ухвалили законопроєкту №8026 Данила Гетманцева, який, зокрема, спрямований на вирішення проблеми компенсації різниці в тарифах. Ідеться про 26 мільярдів гривень, частину яких мали спрямувати підприємствам теплокомуненерго. У червні законом заморозили тарифи на послуги теплопостачання і постачання гарячої води на рівні діючих станом на 24 лютого 2022 року. Відтоді складові тарифів значно зросли, і населення оплачує послуги не в повному обсязі. Але нам треба усувати наслідки обстрілів і ракетних ударів. А ресурсів у підприємств теплокомуненерго та міських бюджетів немає.
Однак відбувається так, що лише після нового ракетного удару центральна влада згадує, що треба підтримати підприємства теплокомуненерго. Цей законопроєкт було подано ще у вересні. І його треба було голосувати ще 10 жовтня, і точно вже 15 листопада. Щоб підприємства могли одержати та використати гроші за потреби, особливо для запобігання й усунення загроз критичній інфраструктурі.
— Навіщо вам 26 мільярдів, якщо ви 50–70% генераторів і так уже примудрилися закупити? Я гадаю, що так розмірковує влада.
— Почекайте. По-перше, гроші підуть не тільки тепловикам, а й суб’єктам ринку природного газу. По-друге, витрати підприємств ТКЕ. Все це коштує грошей — робота, комплектуючі, матеріали. Ми ще влітку говорили на парламентському комітеті про те, що будуть ракетні удари по інфраструктурі. І що 1,4 мільярда гривень у Резервному фонді на ці потреби — це критично мало для ДСНС. Було сумно чути від депутатів про те, що мерам потрібні лише гроші. На передвоєнному засіданні правління Асоціації міст України, 11 лютого цього року, де були присутні представники західних посольств, також головним було питання захисту критичної інфраструктури. Ми спеціально заслухали мера Донецька, який у 2014-му році кілька місяців працював в окупації та мав досвід ухвалення рішень у критичній ситуації. Тоді тільки ледачий не кинув у нас камінь, звинувативши в панікерстві. Відтоді минуло дев’ять місяців, і можна констатувати, що місцеве самоврядування правильно розставило пріоритети в межах своїх повноважень і можливостей.
— На яких рахунках лежать ці 26 мільярдів?
— Є перевиконання за доходами певних рентних платежів, які нині не використовуються Спецфондом, а гроші передбачено структурам НАКу. Ми ж пропонуємо погасити ними старі борги й дати можливість профінансувати реальні роботи на місцях громадам.
Просто одні звітують, що підключають населені пункти, а інші підключають. Гроші мають повернути тим, хто справді підключає. Мери можуть багато розповісти вам про електриків, яких вони фінансують, щоб ті приїхали в села під обстріли на кордон з Росією і/або Білоруссю. І ніхто мера не запитує, як він вирішує ці питання.
— АМУ нині активно вимагає виключити з держбюджету-2023 статтю про вилучення в громад 9 мільярдів гривень залишків освітньої субвенції. Що у вас зі Шкарлетом, і як це стосується критичної інфраструктури?
— Безпосередньо. У громад на рахунках на вересень було 9 мільярдів гривень, зекономлених на забезпеченні освітніх закладів. Як це сталося? Неможливо було робити виплати окупованим громадам, плюс оптимізація, бо виїхало багато учнів і вчителів. І ці гроші за Бюджетним кодексам громадам гарантовані, щоб їх вклали в матеріально-технічну базу закладів освіти. Навіть без облаштування пунктів обігріву в них, про що ми з вами говорили.
Однак у критичній ситуації тим більше потрібно правильно розставляти пріоритети, зокрема й центральній владі. А це означає, що ще в серпні потрібно було видати розпорядження по всій країні про онлайн-навчання. Хоч би як це складно було прийняти дітям та їхнім батькам. Тому що школа — це потенційний пункт обігріву, де все готове для прийому людей. Дайте нам вчасно гроші, й ми обладнаємо там бомбосховище, поставимо генератор тощо. Ми з літа про це кажемо.
— І що?
— Ці гроші забрали в громад і перекинули в бюджеті-2023 на закупівлю гіпотетичних підручників. І парламент за це проголосував. Але ми категоричні у своїх вимогах: гроші громад мають залишатися в громадах. Ми, міста, селища й села, — на передньому краї, ми встановили в лікарнях та інших установах генератори. Ми знаходимо можливості забезпечувати пункти обігріву, хоча й дуже сподіваємося на те, що вони не знадобляться. Для цього всіма способами допомагаємо енергетикам рятувати від обстрілів, ремонтувати й відновлювати нашу енергетичну систему. Тому дуже розраховуємо, що центральна влада нас почує.
