By “Нормальні пацани і тут перекантуються”: благодійну документальну виставу про війну в Україні зіграли в укритті Богуславського гуманітарного фахового коледжу. У спектаклі використані свідчення 10 реальних жінок, пов’язаних із солдатом. Серед акторів – лише одна професійна. Організувала ж захід – Всеукраїнська ініціатива «Активна Громада».
Любов і байдужість, життя і смерть, боротьба і підтримка: саме про це документальна вистава “Нормальні пацани і тут перекантуються”. А ще – це про те, що надважливі для суспільства теми та історії війни – можна і потрібно доносити до людей за допомогою мистецтва, розповідає координаторка ВІ «Активна Громада» у Богуславі Анастасія Ращенко: «Основною метою і завданням документального театру, як формату – це є порушити, підняти акцентувати на якихось дуже соціально важливих гострих питаннях, які потребують вирішення і, власне, через такий формат і спробувати вирішити їх. Тому що, ще однією із особливостей документальної вистави – це є можливість обговорення після самої вистави. Ведеться така дискусія і діалог, в ході якого можна якось вирішити ці проблеми, або хоча би зрозуміти, яким чином на них можна вплинути. Для Богуслава це був дуже новий формат – і це був як виклик в організації самого дійства. І наспраді – ми змогли!».
Підготовка до вистави тривала майже 2 місяці. Загалом, до організації дійства долучилося більше пів сотні людей, продовжує Анастасія: «Дуже цікава зібралася команда, якось так випадково люди потрапили в життя одне одного. Це були і мої знайомі, друзі, які привели своїх друзів, а ті потім своїх. Тему ми буквально під час першої зустрічі придумали, визначили. Це реальні 10 історій десяти реальних жінок. Хтось свої власні розповідав, ділився тим, що було глибоко всередині і зараз з’явилася можливість поділитися. Хтось переповідав чиїсь історії, так званих донорів. Величезна подяка Богуславському фаховому коледжу і Будинку культури, кожному і кожній, хто долучився. Було більше 50 людей, які так чи інакше долучилися до організації. Ми не маємо права бути байдужими. Війна триває і кожен з нас має зробити все можливе для того, щоб перемогти».
Реальні історії війни дружини солдата, нареченої солдата, сестри солдата, колеги солдата, волонтерки, колеги дружини солдата… І для когось – це власні історії і спогади, які сиділи десь глибоко всередині і з’явилась можливість їх висловити, ділиться враженнями одна із учасниць спектаклю Катерина Селецька з Богуслава. Для дівчини це був перший досвід гри у виставі:
«Це була моя історія, мій колега на телебаченні пішов добровольцем на фронт. Зараз він льотчик, ми з ним спілкуємося насправді щодня. І я передала всі свої емоції, всі свої переживання. Навіть пишучи оцей монолог свій, що я виступала і говорила його – я не думала, що я настільки багато емоцій відчуваю. А коли тільки розповіла це людям я справді заглибилася у свої почуття. Це мій перший досвід при таких умовах виступати, і особливо документальний театр саме військового часу. Треба кожну історію пронести через себе. І це крутий досвід, тому що ми так ходимо всі байдужі, а коли потрапляємо, думаємо, чуємо інші історії – щось наче зачіпає всередині і можливо щось починаємо робити».
А от професійна акторка Олена Поліщук з Богуслава у театральній сфері вже більше 4 років. Втім, такого досвіду і підготовки, і самого формату ще у дівчини не було: «Я очікувала, що буде трішки складніше, але всі, хто прийшли у цей проект – це люди, які самі хотіли. А коли є справжнє бажання, коли ти це хочеш, ти це робиш. Ми зробили виставу дуже швидко, зробили за місяць. Але, якщо враховувати режим, в якому ми працювали – зараз постійні відключення світла, води, холодно, нам дуже багато людей допомагало і за рахунок цього ми змогли зробити це за місяць. Нам давали зал Будинку культури, дозволяли там репетирувати, ми в повній темноті під фонариками вибудовували виставу, індивідуальні репетиції, монологи. Також допомагав і долучався до організації колектив Богуславського фахового гуманітарного коледжу».
До команди також долучилася і режисерка з Києва Аліна Карташова. Каже: тема – надважлива, а формат – дозволяє донести цю проблематику до якомога більшої кількості людей: «Я зараз не маю змоги фінансово допомагати, тому переходжу на культурний фронт – допомагаю тим, що я можу робити. Так як моя спеціальність режисура і ми можемо зробити виставу, яка є дуже актуальною, дуже болючою, вона на часі. Окрім цього ми можемо зібрати кошти військовим, ми збираємо на автомобіль. Ми спочатку розкачаємо цю виставу, ми її зіграємо як мінімум декілька разів у Богуславі і ми маємо виступати також по маленьким містам. Адже одна з мотивацій цієї вистави – розкриття теми байдужості саме в тих містах, де майже не зайшла війна. Хочеться якось відкрити свідомість людей. Змушувати вставати їх і діяти. Адже, якщо людина байдужа до війни – то вона байдужа до нашої нації».
Прем’єру вистави, яка відбулася минулого тижня, відвідало більше 70 глядачів. Емоцій ніхто не приховував. Люди стояли, плакали, аплодували:
«Мені дуже сподобалося, дуже прекрасний формат, дуже прекасні дівчата, гарно підготувалися, гарна вистава. Класно!»; – «На дуже класному рівні зіграно. Я дуже люблю театр, і я знаю, що я говорю. І це було… в мене сльози ось весь час. Це було дуже… Дуже дякую дівчатам і організаторам» Класну роботу зробили»; – «Дуже особисто, дуже зворушливо і правдиво. Щиро, знаєте. Не гра. Життя».
Загалом, під час прем’єри вистави вдалося зібрати майже 7000 грн для автівки для 3го механізованого батальйону 28 окремої механізованої бригади «Південь». А під час другого показу, який відбувався вже цього тижня саме для студентів Богуславського фахового гуманітарного коледжу – майже 2 тисячі гривень. Власне, двома показами життя вистави «Нормальні пацани і тут перекантуються» не обмежується. Тож, далі буде…
