By Ексклюзивне інтерв’ю з генеральною директоркою FILM.UA Group Вікторією Ярмощук
Текст: Оксана Гришина
– Як галузь кіноіндустрії витримала виклики війни?
– Українська кіноіндустрія зіткнулася з найбільшими у своїй історії викликами. Війна, економічна криза, відтік спеціалістів за кордон, чимало колег-фільммейкерів змінили професію та долучилися до лав ЗСУ – усе це створило безпрецедентні труднощі. З іншого боку, це був екзамен на міцність. 2022 рік довів, що українська кіноіндустрія розвивається. Після початку війни український прокат відновився у червні 2022 року, і за результатами року частка українського кіно в національному бокс-офісі досягнула визначних 27% (частка українських релізів за перші п’ять місяців 2023 року, загальний бокс-офіс – 800,236 млн грн, бокс-офіс українських фільмів – 215,897 млн грн). Впевнена, що креативні індустрії та виробництво контенту мають стати одним зі стратегічних напрямів та завдань відбудови України.
– Це велика цифра – 27%, скільки було раніше?
– До цього були спорадичні 6,4% у 2020 році. Звичайно, зараз трохи вужчий вибір іноземного кіно, але блокбастери все рівно в Україну приходять. Тому такий визначний стрибок до 27% – не випадковість, а тенденція, що люди свідомо вибирають своє кіно.
Також можна констатувати розширення представленості українського контенту на Netflix. Якщо раніше це були тільки повнометражні фільми, то з цього року на Netflix вже доступні українські серіали. Як працює Netflix? Він купує права на контент, власне, для певної території. Якщо говоримо про українські фільми, то зазвичай вони доступні лише в Україні. В рідкісних винятках Netflix купує українські фільми на більшу кількість територій. Наразі це все ще винятки.
– Які фільми куплені Netflix для інших територій?
– Наприклад, “Скажене весілля 3”. Це українська комедія, абсолютно локальна, але її купили для країн Східної Європи, включно з Україною. І в Польщі, до речі, в неї були непогані результати, наскільки мені відомо. Також сага “І будуть люди”, яка доступна для перегляду не територіях Чехії, Угорщини, Молдови, Румунії та Словаччини. Те, що Netflix почав купувати більше українського контенту, свідчить, що він почав більше вірити в перспективність України. Це американська корпорація, вона абсолютно про гроші, це не акт підтримки, вони справді звернули на нас увагу, почали бачити в нас той контент, який вони можуть поставити на свою платформу. Насправді, ми зараз вже відчуваємо дефіцит, тому що все, що підходило для Netflix, вже там, треба виробляти нове.
– Що можна сказати про виробництво під час війни?
– Насправді це може здатися дивним, але виробництво, зйомки в Україні відновились ще минулого року. Наприклад, наша компанія перший фільм на воєнну тематику “Дві сестри” знімала вже влітку 2022 року в копродукції з Польщею. Також відзняли великий серіальний проєкт з робочою назвою “Ті, що залишилися” про події минулого року, коли із Києва виїхало багато людей, але багато й залишились. Цей проєкт повністю фінансується європейськими телеканалами, які повірили в те, що їх гроші тут у безпеці.
А ще вже восени минулого року ми почали відновлювати виробництво розважального контенту. Він насправді надзвичайно важливий, адже людям треба відволікатись, якось переключатися. Тому восени минулого року ми зняли другий сезон телесеріалу “Скажені сусіди” для телеканалу 1+1. Зараз запускаємо два нових серіали для українських каналів.
Звісно, ми робимо й документальні проєкти, релевантні ситуації про війну, про актуальні, надважливі теми, але є також і виробництво розважального контенту. Це дуже дивує наших зарубіжних партнерів, бо вони гадали, що це неможливо. Але зараз в Україні не тільки ми знімаємо, знімають й інші компанії. Активність українських кіновиробників можна порівняти з довоєнною.
– А наскільки галузь потерпає від дефіциту кадрів внаслідок її релокації за кордон?
– Напевно, в кінематографі трохи краще, ніж в інших галузях загалом. Насправді навіть чимало з тих, хто виїхав, або співпрацюють дистанційно, або продовжують шукати можливість повертатися в Україну. Бо для творчих людей, в принципі, не так легко реалізувати себе на інших ринках. І мова не про кваліфікацію. Ті історії, які ти можеш розповідати тут, це певна унікальна річ. І зараз нам справді важливо зберегти українську індустрію, щоб у наших без перебільшення надзвичайно талановитих авторів, професіоналів була можливість реалізуватись на батьківщині.
Загалом українські професіонали завжди цінилися. Наша компанія робить сервіс з виробництва візуальних ефектів, постпродакшену, саундпостпродакшену для американських, китайських, індійських, будь-яких фільмів. І вони звертаються до нас тому, що рівень креативу українців робить насправді унікальною пропозицію. Це немалі гроші, звичайно, менші, ніж у США, але достойні.
– Хто зараз фінансує кіновиробництво? Гранти, міжнародні донорські кошти, бізнес?
– Найбільша частина – це все-таки бізнесове фінансування. Хоча потроху почав відновлюватися український рекламний ринок, отже телеканали, платформи можуть розраховувати у своїх проектах, напевне, і на рекламні кошти. Також, як не дивно, приватні інвестиції. Ми ще до війни залучали до своїх проєктів приватних інвесторів, в цьому році їх стає дедалі більше. Ще й спонсорство, і product placement. Минулого року були лише комерційні історії.
Ми розуміємо, що держава зараз не може суттєво підтримувати кіно. Але підтримка держави – це критична необхідність в умовах війни, частина культурної дипломатії. Якщо не ми розповідаємо історію, то розповідають історії про нас. Так, галузь потребує ще більше партнерства з державою. Наш глядач робить все, що він може. Він ходить на українське кіно в кінотеатри, він дивиться його на Netflix, він робить свій максимальний вклад, але цих грошей все рівно недостатньо для того, щоб виробляти ту кількість контенту, яка зараз необхідна.
Звичайно важливо відновлення державної підтримки, але обов’язково на абсолютно чесних конкурсах, з абсолютно зрозумілими правилами для всіх. І тут важливо насправді, щоб індустрія сама запропонувала державі якісь конкретні речі – які зміни до законодавства, які речі держава може зробити, щоб це все “поїхало”. І ми це робимо, весь час ведемо ці діалоги. Я впевнена, що все буде так, як треба.
– Які системні проблеми зараз у кіноіндустрії як бізнесу?
– Абсолютно такі самі, як у іншого бізнесу – питання податків, отримання проектного фінансування, страхування ризиків. Наприклад, як нам привезти сюди зарубіжних метрів, якщо їх не застрахують в Україні?
– “Мавка” – проєкт успішний, але ви його створювали майже сім років. Чи є в розробці зараз проєкти подібного масштабу та амбіцій?
– Ми відразу почали розробляти мультсеріал, заснований на всесвіті Мавки. Нашим партнером з девелопменту виступила одна з провідних французьких анімаційних студій TeamTo. Також у нас у розробці ще один повнометражний мультфільм, вже про іншу українську героїню – Роксолану.
Минулого тижня мої колеги їздили на найбільший європейський анімаційний форум. Результат “Мавки” надзвичайно важливий, тому що це success story, кейс успіху. Фільм надзвичайно добре сприймають за кордоном, і навіть ті території, які не вірили, що українська незалежна анімація може збирати повні зали, не мають зараз цього скептицизму. І я сподіваюся, що для наступних фільмів буде набагато легше залучати інвесторів.
Вважаю, що ми зараз на своєму місці робимо дуже важливу роботу. Наступним завданням буде довести те, що наші фільми будуть стабільно затребувані на міжнародному ринку. Сьогодні у нас справді є великий шанс, можливість розповісти світу, хто ми такі. Це великий шанс для нас самих – нарешті створити той образ сучасного українця, який об’єднує зараз всю Європу.
