By “Те, як українська суспільство відреагувало на масштабне вторгнення взагалі не викликало в мене, в моїх колег жодного здивування. Всі знають, що таке толока. От власне у нас другий раз, за фактично 10 років, вона сталася”, — зауважив Іван Науменко, директор департаменту стратегічних ініціатив Фонду “Повернись Живим”, під час панельної дискусії “Як побудувати і зберегти суспільну згуртованість і сприяти соціальному відновленню?”
Толока в масштабах цілої країни
24 лютого включилось абсолютно все суспільство. Хтось почав волонтерити, хтось почав донатити, хтось пішов служити в регулярні ЗСУ або в підрозділи ТРО, інші збройні формування. І так сталося, що значна частина громадянського суспільства включилась в армію, тобто є формальний інститут: Збройні Сили, Національна гвардія, Служба безпеки і так далі. Величезна кількість з огляду на те, як зріс сектор оборони і безпеки. Величезна кількість людей з громадянського суспільства, з бізнесу включилась в ці інституції і поволі, під впливом це цієї нової крові, ці інституції будуть змінюватися.
Ми другий раз за 10 років проходимо цей шлях. Перший — це було в 2014-му році, коли так само армія зростала з 80 тисяч до 250. Прийшла купа цивільних людей, які зсередини почали її змінювати. Оці люди, які стали наразі військовослужбовцями — це айтішники, це й бізнесмени, це працівники громадських об’єднань, викладачі, діячі культури… Після демобілізації вони стануть ветеранами.
Портрет сучасного ветерана
Ми наразі не знаємо портрет сучасного ветерана. Ми знаємо портрет ветерана станом на 1 січня поточного року, коли їх було 405 тисяч за офіційними даними — ветеранів російсько-української війни. Зараз їх буде мільйон плюс… До того ж, такий же соціальний статус мають члени родин загиблих захисників України. В загальному це буде декілька мільйонів громадян України… і може складати 20-25% населення країни.
На нашу думку, громадянське суспільство має думати, що робити з цим. Держава, вочевидь, не справляється зі своїми соціальними зобов’язаннями ні для яких незахищених верств населення, держава не справлялась з соціальними зобов’язаннями по відношенню до тих 405 тисяч учасників бойових дій, держава вочевидь не справиться з цими декількома мільйонами. Держава і громадянське суспільство мають знайти ту оптимальну модель, яка би припинила оцю радянську практику — обіцяти все всім.. А створити таку систему, яка надавала би можливості тим, хто хоче скористатися цими можливостями.
