By Лише 33,1% жителів Рівненщини «цілковито» та «швидше» довіряють Верховній Раді України як інституції і лише 16,9% опитаних («безумовно, так» і «скоріше, так») цікавляться діяльністю народних депутатів. Здебільшого інформацію про їх роботу черпають із соцмереж (48,2%), а кожен п’ятий опитаний дізнається про неї з неформальних джерел (22,4%). Як це все впливає на діяльність народних обранців, які тепер моделі взаємодії з виборцями найчастіше використовують і що робити із думками «я ні на що не впливаю» – у цьому матеріалі ми зібрали найцікавіші інсайти із обговорення результатів дослідження Школи політичної аналітики ПОЛІС та ОПОРИ і ділимося із вами.
Про що говорять цифри?
«Практично кожна десята людина з опитаних якимось чином цікавиться діяльністю депутата» – зазначає Віталій Лебедюк, директор Школи політичної аналітики «ПОЛІС», презентуючи результати дослідження «Сприйняття мешканцями Рівненської області й експертами ролі парламенту та народних депутатів в умовах воєнного стану та вивчення запитів щодо форм комунікації». Серед таких людей найбільше респондентів віком 36-50 (25%), чоловіків (17,9%) та міського населення (20,8%).
Також кожен десятий респондент будь-яким чином взаємодіяв з народним депутатом (11,7% від загальної кількості опитаних). Найчастіше – через звернення і скарги (45,1%) та через соціальні сторінки (31,3%), а найменше через прийом до депутата (13,2%) та відвідування звітів (3,5%). Після повномасштабного вторгнення РФ потреба у взаємодії з народним депутатом, для більшості респондентів, залишилася без змін (67,8%). З метою вирішення певної проблеми респонденти у більшості випадків звернуться до місцевого представництва партії (30,2%), ніж до народного депутата, обраного від їхнього округу (11,7%). Однак тут, як зазначає Віталій Лебедюк, виборці можуть ототожнювати депутатську приймальню із місцевим представництвом партії.
Більшість опитаних (54,9%) вважає, що депутати подають недостатньо інформації про свою діяльність, лише 10,2% респондентів зазначили, що інформації достатньо і вона зрозуміла. На думку респондентів, народним депутатам для комунікації з виборцями варто використовувати: особисті зустрічі з виборцями (82,1%); звіти народного депутата в медіа (74,5%); повідомлення в соціальних мережах (65,2%); зустрічі з помічником народного депутата в приймальні (58,5%).
Однак, лише 42,8% опитаних знають прізвище народного депутата України, обраного від їх округу або за списком партії від Рівненської області. Віталій Лебедюк наголошує, що показники обізнаності із діяльністю парламентарів – це не рейтинг, а лише свідчення того, що депутата знають.
Абсолютна більшість респондентів (70,9%) вважають, що народний депутат повинен зосередити свою увагу під час воєнного стану на «забезпеченні потреб війська, обороні держави». Серед інших пріоритетів респонденти виокремлюють: «боротьбу з корупцією» (52,4%); «контроль за використанням бюджетних коштів» (34,6%); «матеріальну допомогу соціально незахищеним верствам населення, як-от ВПО» (30,4%).
Експертне опитування, яке проводилося в рамках дослідження, показало, що якщо депутат хоче довгострокової співпраці із представниками органів місцевого самоврядування – важлива його особиста участь у заходах і комунікація. Бізнес готовий співпрацювати із депутатами, коли інтереси обох сторін сходяться. А представники громадського сектору використовують усі максимально можливі форми налагодження комунікації із депутатами, однак проблема в тому, що депутати охочіше співпрацюють із відомими ГО із сформованим брендом, а з малими регіональними – менше.
Що з цим робити?
Аби покращити взаємовідносини між виборцями, депутатами та парламентом, за словами авторів дослідження, рекомендується:
- реалізовувати ініціативи щодо політичної обізнаності та громадянської освіти жителів області – ширше залучати мешканців до різних активностей, проводити освітні заходи у школах (це важливо, адже молодь добре оцінює парламент, але не ходить на вибори та не долучається до взаємодії із депутатами);
- покращити поширення інформації про роботу обранців;
- заохочувати народних депутатів до активної взаємодії із своїми виборцями шляхом організації місцевих заходів, консультацій та ініціатив, які безпосередньо стосуються громади (важливо, щоб комунікація була живою);
- підвищити рівень довіри громадськості до парламенту через пояснення процесів прийняття рішень та їх мотивів, адже рівень недовіри до парламенту накладає свій відбиток на комунікацію виборців із депутатами. Також потрібна і сильна антикорупційна програма.
Як побороти недовіру до парламенту?
На думку народного депутата Олександра Аліксійчука високий відсоток недовіри до Верховної Ради України не є свідченням недостатності роботи народних депутатів. Найкращий показник – це вирішення питань, з якими люди звертаються до депутатів: у 63% – питання вирішилося і у 19% – частково вирішилося. Більше 80% людей, які зверталися, отримали позитивну відповідь або вирішення свого питання:
«Чи будуть такі люди говорити, що вони не довіряють народним депутатам? Припускаю, що ні – не будуть. Ці цифри говорять про те, що депутати працюють і виконують свою роботу», – каже парламентар.
Разом з тим зазначає, що у парламенті є непопулярні рішення і їх маса, як наприклад, про перехід ФОПів із 2% оподаткування на 5%. Особливо в умовах воєнного часу непопулярних рішень вкрай багато і їх потрібно приймати.
Наталія Малиновська, представниця ВІ «Активна громада» висловила свою думку, що коли ми говоримо про недовіру до Верховної Ради, то тут мова йде про колегіальний орган, а не про конкретних депутатів. Про позитивні практики зазвичай не говорять, а про один негативний законопроєкт – так, тому цей шлейф негативу поширюється на всіх, без розбору, хто до того причетний. Також вона звернула увагу на те, що у дослідженнях до повномасштабної війни подекуди рівень довіри до ВРУ був нижчий, ніж той, який заявлений зараз, і в цьому є деякі позитивні тенденції.
За словами Андрія Токарського, керівника Громадянської мережі ОПОРА у Рівненській області, часто питання просто недоінформування спричиняє конфліктність на пустому місці. Так, приймаються непопулярні рішення, але може так бути, що 90% людей не помітили їх дії, допоки хтось їм про це не розповів у негативному ключі. Тому питання інформування про прийняті рішення, що вони передбачаються, для чого приймаються – 90% успіху справи. І тут варто розуміти, що подані депутатами пояснення не завжди так сприймаються людьми, як це бачить депутат, або не через ті джерела подаються, і тому – неефективні.
Залучення виборців до роботи народних депутатів: як і для чого?
Наталія Малиновська, представниця ВІ «Активна громада» зауважила, що варто розрізняти звернення до депутатів і співпрацю під час законодавчого процесу. Бо коли ми говоримо про звернення, то це зазвичай про вплив на ті чи інші органи влади, чи вирішення особистих питань, які не вдалося прямим чином вирішити. Друге – робота із законопроектами – це інший рівень підготовки, знань та участі:
«І коли ВІ «Активна громада» чи інші організації проводять публічні консультації або обговорення, то дуже показово бачити, який відсоток громадян у них бере участь і хто з них реально включається – це ще менший відсоток. Звісно на це потрібен час. Думаю що перш за все нам потрібно перестати розпорошуватися, тому що в нас є певний актив – 10-15% активних громадян приблизно в Україні, так і по громадах, але ми не можемо скрізь бути і скрізь встигнути. Те ж саме, коли ми говоримо про народних депутатів, бо коли думати про те, як активізовувати населення і включати його, варто ще задати собі питання: «Про який відсоток ми говоримо? Якої форми очікують як громадяни, так і депутати – тому що це двосторонній процес? Наскільки офіси депутатів готові до такого відсотку включеності? Тобто, щоб ця взаємодія була якісною і щоб люди, які звернулися, відчули свою значимість в тому, що вони звернулися. Тому що це є певна запорука, коли і з чим вони прийдуть повторно. І це ряд питань з яких треба почати, коли ми говоримо про те, яким чином громадян включати», – зауважила Наталія.
Як зазначив народний депутат Олександр Ковальчук, думка про те, що «я така маленька людина, я нічого не вирішую, а про що я буду говорити з народним депутатом, а що я можу змінити, я а краще почекаю, поки прийде інший народний депутат, який більше і краще зробить для мого округу» ніде не поділася. Хоча це взагалі не є його прямою відповідальністю або сферою діяльності, а він має бути більш ефективний під час прийняття законів, їх розробки і займатися іншою важливою функцією – контролюючою.
«Низька активність участі – це та проблема, з якою стикаються від громади до країни в цілому. Ми маємо такі спалахи активності, коли у нас була Революція, але це вже тоді, коли накипіло. А так сьогодні у нас немає достатньо участі людей, щоб вони формували політику своєї громади, – зазначає депутат Олександр Аліксійчук і згодом ділиться й іншими рефлексіями:
«Для мене показова криза комунікації через низький рівень обізнаності місцевих депутатів щодо вирішення тих чи інших проблем – з цим треба працювати. Я для себе не розумію, як цей камінь зрушити самостійно, тому що я стикаюся із цією проблемою. Це величезний недолік і небажання вчитися і вдосконалюватися. Бо це через навчання, у тому числі, через читання нормативних актів, читання практик у інших громадах та інших країнах. Ми сьогодні маємо величезний об’єм участі у міжнародних та європейських грантах і ми їх не використовуємо, тому що в нас громади не мають людей, які можуть писати програми, стратегувати про розвиток громади і вони не знають, як податися на такі програми, вони не цікавляться, чи є такі програми.
Звіт класний. Нам є над чим працювати, помилки свої вбачаємо, але участь активного громадянського суспільства за 10 років я вважаю значно виросла і воно багато в чому не дозволяє владі – неважливо – місцевій, регіональній чи державній приймати рішення, які будуть шкодити території, регіону чи країні».
Про взаємодію із виборцями свого Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування Олександр Аліксійчук каже, що, окрім закордонних відряджень, комітет їздить по країні і, напевно, є найбільш мобільним з усіх комітетів, які бувають у районах. Комітет спілкується із стейкхолдерами – органами місцевого самоврядування. Також працюють із асоціаціями – Асоціацією міст і сіл, Асоціацією громад, Асоціацією міст та Асоціацією обласних та районних рад. Робити представництво на місцях – це хороша ідея, але його потрібно за щось утримувати, а заробітної плати депутатам іноді не вистачає і на поїздки по країні. Щодо публічних консультацій, то комітет їх проводить на базі різних платформ, приходить в зумі по 50-80, до 100 людей, і від них депутати черпають, що треба змінювати.
Про роботу із зверненнями громадян
Як зауважили присутні, значний відсоток звернень від виборців стосується питань, які не перебувають у компетенції народного депутата.
За словами парламентаря Олександра Ковальчука, напевно 90% запитів від виборців не стосуються законодавчо визначеного переліку повноважень народного депутата, бо люди здебільшого воліють прийти до «найголовнішого начальника» в області чи місті – хтось думає, що це міський голова, хтось – що це губернатор, хтось – що це начальник поліції, а хтось думає, що це народний депутат. І от дійшовши до народного депутата людина думає, що 90% проблем вирішено, бо «я дійшов, я прийшов, я зустрівся». Якщо це звернення до депутата-мажоритарника – то це ніби і його проблема, бо це його округ, але можливостей впливати на органи місцевого самоврядування, щоб вони покращували життя у громаді, немає. Можна надавати рекомендації чи поради у повітря, бо на жаль зворотнього зв’язку нема, але фактично ці питання не у компетенції депутата. Тобто можна звертатися для їх вирішення як мешканець міста, але не більше, бо важелів впливу нема. Тому фактично такі звернення закінчуються тим, що депутат вислуховує виборця та скеровує до місцевих органів самоврядування, допомагає виборцю згадати, хто його депутат і підказує, яким чином комунікувати. Також допомагає у пошуку локації, де виборець може зустрітися із місцевим обранцем та радить підготувати колективне і письмове звернення з чітко викладеною проблемою не на словах, щоб був вхідний номер такого документу та якийсь зворотній зв’язок.
Як зазначив народний депутат Олександр Аліксійчук, він представляє у парламенті політичну силу «Слуга Народу», яка також представлена у його окрузі у багатьох громадах. Тож якщо питання, щодо якого звертається громадянин, стосується місцевої проблеми, він запрошує депутатів місцевого рівня і вони обговорюються цю проблему, чи можна її вирішити, чи чому вона не вирішується, чи не приходили люди в першу чергу до депутатів чи голови громади. Таким чином вирішувалося багато питань. Є й інші питання, які теж не підпадають під компетенцію народного депутата, а є в компетенції якогось центрального органу виконавчої влади. Трапляється, що людина місяць-два-три чекає, а її питання лежить там, чи загубилося, чи не дійшло, депутат звертається і це питання вирішується. Як каже парламентар, це не якийсь тиск, а просто звернення до органу влади про те, на якій стадії вирішення перебуває питання людини.
Просвіта виборців: місія потрібна?
Оксана Абрамова, представниця ініціативної групи ВПО Дубенщини, зазначила, що більшість людей просто не розуміє, що таке влада, не розуміє права і ообов’язки як свої, так і влади – нема обізнаності в тому. Каже, тому у більшості до депутата люди йдуть не вирішувати свої питання, а скаржитися. Разом з тим, рівень взаємодії із депутатом різний у громадянина, представника ОГС та органу місцевого самоврядування, бо не можуть всі люди бути однаково обізнані у політичних процесах. Тому немає одного рішення щодо просвіти.
Народний депутат Олександр Ковальчук глибоко переконаний, що пробуджувати суспільство – те, яке зараз є – відверто неможливо. Проте змінювати ситуацію через освіту потрібно і в садочках, і в школах, і в університетах і вкладаючи дітям розуміння таких речей як «Я тут», «Я є», «Я українець», «Я важливий», «Мій голос важливий», «Я змінюю щось». Щоб діти виходили із садочку із цим, йшли в школу із цим і тоді якась частина, коли виросте стане активним учасником суспільного життя, не всі 100%, навіть якщо чутимуть це кожен день. Тобто, освіта важлива. Далі люди мають зрозуміти мотивацію – для чого їм бути активними членами суспільства: «Бо що?». Хтось має почути «бо мені буде краще у моєму під’їзді і т.д.». На думку депутата, розповідати це людям мають громадські організації. Вони мають з’являтися, «як гриби після дощу», і комунікувати із людьми по своєму напрямку – освіти, розвитку територіальних громад тощо. І тоді, коли цей прошарок, який вміє простими словами доносити до людей інформацію і до якого є довіра, буде активний, от тоді вони зможуть за потреби активізувати людей.
Світлана Серікова, представниця ініціативної групи ВПО Дубенщини, зауважила, що навіть якщо не всі люди повинні бути обізнані із законотворчим процесом, все ж вони виборці, які будуть голосувати, тому їх треба вчити. Для цього треба звертатися за допомогою до лідерів громадської думки, до локальних громадських організацій. З людьми, переконана Світлана, треба говорити простими словами та реченнями, використовувати для цього освітні ролики та рекламу. Громадян треба вчити, бо їх свідомість не встигає опрацьовувати ті зміни, які відбуваються у нашій країні – військовий стан, а ще – постійний стрес. За словами Світлани, люди зараз не цікавляться законотворчістю, вони цікавляться базовими простими речами, а до депутатів йдуть, аби мати якусь із того користь.
За словами народного депутата Олександра Аліксійчука, у процес просвіти треба включати органи місцевого самоврядування – вони все таки є лідерами на місцях, обрані через вибори, а не призначені кимось. Частина людей їх може сприймати чи ні, але вони мають певний кредит довіри і через них треба «стукати». Далі – освітяни і лікарі – це ті, з ким треба говорити, залучати місцевих та народних депутатів, проводити такі заходи в різних середовищах – освітніх, медичних, тому що їх люди слухають, вони лідери громадської думки.
Олександр Корнійчук, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, зазначив, що можливо звіт містив деякі неприємні цифри для депутатів, однак він показав об’єктивну картинку. Також посадовець вбачає і позитив у тому, що соціологічні дослідження, які він спостерігав раніше з приводу участі громадськості у заходах, готовності долучатися – у минулих роках показували ще нижчі цифри – сьогодні вони ростуть.
«Ми сьогодні стикнулися із байдужістю громадськості і це не тільки особливість нашої країни, сьогодні така байдужість до всього того, що робить влада, що роблять народні депутати, що робить уряд притаманні усім іншим європейських країнам і про це часто говориться на різноманітних форумах. Але я скажу, наша інституція теж наділена ВРУ контролюючими функціями за діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, але разом з тим, до нас щодня приходять люди, які кажуть: «А ви надаєте матеріальну допомогу?»… Ми з таким стикаємося кожен день і тому тут стоїть питання, який рівень політичної культури ми сьогодні маємо, чи можливо управлінської культури. Що з цим робити? «У попередньому житті» я теж був депутатом, хай не ВРУ, але рад різних рівнів протягом 16 років підряд, і я стикався із цими питаннями, про які говорять усі. Ми, саме суспільство, власне створили такий образ депутата, що депутат – той, який привіз скакалки і м’ячики на округ» – каже Олександр Корнійчук, і додає:
«Тому треба змінювати рівень політичної культури, рівень відношення до усіх інституцій, які мають відповідати по напрямках, кожен за своє. Один єдиний вихід, який я поки що знайшов для себе – це зміна навчальних програм – починаючи від школи до університетів. Якщо ми говоримо про завтра, то ці речі ми повинні вже сьогодні проговорювати… Маємо вчити наше молоде покоління тому, хто за що відповідає, хто які результати може принести і всі функції, які виконують органи влади чи місцевого самоврядування. Тому перше, що я бачу, це потрібно привести навчальні плани середніх та вищих навчальних закладів саме до тих обставин, як змінилося наше суспільство сьогодні, враховуючи те, що демократичне суспільство росте і ставить багато питань перед новим поколінням».
Повний звіт за результатами дослідження читайте тут. Переглянути онлайн-трансляцію заходу можна на fb-сторінці Громадянської мережі ОПОРА/Рівне.
За детальнішою інформацією звертайтеся:
Мирослава Клічук, комунікаційниця Громадянської мережі ОПОРА у Рівненській області, myroslava.klichuk@gmail.com
Довідково: Проєкт «Практична аналітика для парламенту» реалізується Рівненською обласною організацією Всеукраїнської громадської організації «Громадянська мережа «ОПОРА» в межах Програми USAID «РАДА: наступне покоління», що виконується ГО «Інтерньюз Україна». Детальніше про Програму: https://internews.ua/rang, https://www.facebook.com/usaidradaprogram/
