By В попередніх публікаціях ми вибірково оглянули основні механізми Ради Європи та ООН із практичного застосування положень міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя з акцентом на формування відповідальності за воєнні злочини. Ми мали можливість побачити як треті держави допомагають та підтримують Україну у відносинах російсько-української війни в частині притягнення до відповідальності агресора. Наприклад, 43 держави-учасниці звернулись до МКС з проханням відкрити розслідування щодо ситуації в Україні, що підпадають під юрисдикцію МКС. Другий приклад слухання справи в МС ООН щодо звинувачення України росії в геноциді відповідно до Конвенції про попередження злочину геноциду та покарання за нього: 32 держави висловили підтримку.
В цій інформативній статті пропоную розглянути чи не відбувається правової похибки з втручання в міжнародне правосуддя: треті держави та Україна проти росії або інтервенція третьої сторони. Інтервенція у значенні права — у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності, або політичної незалежності. У наш час такі цілі означають несумісність з цілями і принципами Статуту ООН.
З точки зору судових процесів інтервенція третьої сторони (Third Party Intervention) – це надання стороною (яка не є стороною у справі та не залучена до участі у справі її безпосередніми учасниками) коментарів з інформацією, яка може бути корисною Суду у процесі розгляду справи. У разі такого звернення третю особу ще називають «другом суду» або «amicus curiae». Цей правовий інститут походить з римського права, сьогодні він поширений у міжнародних судових інстанціях та передбачений, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Зачасту таку процедуру використовує Європейський Суд з прав людини. З Регламенту ЄСПЛ вбачається, що “третя сторона” – це будь-яка Висока Договірна Сторона або будь-яка зацікавлена особа, або Комісар з прав людини Ради Європи, яка в порядку, передбаченому пунктами 1–3 статті 36 Конвенції та статтею 3 Протоколу No 16, реалізувала своє право або якій було запропоновано надати письмові зауваження брати участь у слуханні. Стаття 36 ЄКПЛ передбачає, що у всіх справах, які розглядає Палата або Велика Палата, Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подавати свої письмові зауваження і брати участь у слуханнях. В інтересах належного здійснення правосуддя Голова Суду може запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною в справі, чи будь-якій заінтересованій особі, яка не є заявником, подати свої письмові зауваження або взяти участь у слуханнях. У всіх справах, які розглядає Палата або Велика Палата, Комісар Ради Європи з прав людини має право подавати свої письмові зауваження і брати участь у слуханнях.
На підставі Правила 44-31 передбачено вступ третьої сторони до судового розгляду за умови:
- коли в індивідуальному порядку громадянин подає скаргу проти Держави, громадянином якої він не є, то повідомляється Договірна Сторона – держава походження громадянина. Договірна Сторона може скористатися своїм правом та подати письмові зауваження або взяти участь у слуханнях.
- якщо Комісар з прав людини бажає здійснити право подавати письмові зауваження або брати участь у слуханнях, він/вона повинні письмово повідомити про це. Але якщо Комісар з прав людини не може особисто взяти участь у розгляді справи Судом, це можуть бути працівники його Бюро, які спеціально призначені. Вони можуть вдаватися до допомоги адвоката.
- голова Палати може запросити будь-яку Високу Договірну Сторону, яка не є стороною у справі, або будь-яка зацікавлена особа, яка не є заявником, подати письмові зауваження або у виняткових випадках взяти участь у слуханнях або дати на це рішення. Для цього запит про надання такого дозволу повинен містити належне обґрунтування.
- використання права на втручання Договірні Сторони зобов’язані всебічно співпрацювати з Судом у ході розгляду у справах, зокрема, робити в межах своїх повноважень такі дії, які Суд вважатиме за необхідне для належного відправлення правосуддя.
Право на втручання в справи, що розглядаються Міжнародним Судом ООН надає стаття 62, стаття 63 Статуту Суду та статті 81 – 86 Регламенту Суду. Якщо держава вважає, що у неї є інтерес правового характеру, на який може вплинути рішення у справі, вона може подати запит до Суду з проханням дозволити їй втрутитися. Суд має прийняти рішення щодо цього клопотання. Щоразу, коли мова йде про розгляд структури/побудови конвенції, сторонами якої є інші держави, крім залучених у справі, Реєстратор повинен негайно повідомити про це всі такі держави. Кожна держава, яка отримала таке повідомлення, має право втрутитися в розгляд справи; але якщо воно скористається цим правом, пояснення, дане в судовому рішенні, буде однаково обов’язковим для нього.
Так, Підрозділ 4 “Втручання” Регламенту Суду регламентує процедуру подання заяв про втручання третіх сторін та обов’язково вказано: про інтереси правового характеру, які, на думку держави, яка звертається з проханням про втручання, можуть бути порушені рішенням у цій справі; точний об’єкт втручання; будь-яка основа юрисдикції, яка, як стверджується, існує між державою, яка клопоче про вступ, і сторонами у справі. Окрім того, заява містить перелік підтверджуючих документів, які додаються. Якщо справа стосується розгляду суті або тлумачення Конвенції, то Держава, яка бажає скористатися правом на втручання, подає про це заяву, де зазначається ім’я агента, випадок і застосовність Конвенції, до якої він відноситься, і міститься:
- відомості про підстави, на яких держава-декларант вважає себе учасником конвенції;
- визначення конкретних положень конвенції, трактування яких, на його думку, викликає сумніви;
- виклад побудови тих положень, на які він претендує;
- перелік підтверджуючих документів, які мають бути додані.
Якщо клопотання про дозвіл на вступ у справу згідно зі статтею 62 Статуту задовольняється, державі, яка вступила в справу, надаються копії судових справ і документів, що додаються, і вона має право подати письмову заяву протягом строку, який встановлюється суд. Держава, яка втрутилася, має право під час усного провадження подати свої зауваження щодо предмета втручання.
Якщо втручання згідно зі статтею 63 Статуту допускається, держава, яка втрутилася, має отримати копії позовних сторін і документів, що додаються, і вона має право протягом строку, який встановлюється Судом або Головою якщо Суд не засідає, подати свої письмові зауваження щодо предмета вступу. Держава, яка втрутилася, має право під час усного провадження надати свої зауваження щодо предмета втручання.
У своїй книзі «Втручання в міжнародне правосуддя» Браян МакГаррі зазначає, що втручання держав у судові процеси зачіпає деякі з найбільш оманливих питань у врегулюванні міжнародних спорів. До них належать питання тлумачення договорів, зобов’язань для всіх (erga omnes), джерел судової влади та нормотворчості, характеру побічних проваджень, доктрини монетарного золота щодо незамінних сторін, взаємозв’язок між судовими та арбітражними органами, а також принципи юрисдикції, автономії сторін. Оскільки юристи та науковці схильні розглядати ці питання ізольовано, кожна подія в практиці третіх держав породжує нечувані проблеми першого враження, наприклад заяви 2022 року десятків держав, які розглядають можливість масового втручання в Міжнародний суд ООН в справі України проти росії.
Існують думки, що Держави які втручаються мають звертатись лише задля тлумачення норм Конвенції, а не з роз’ясненням своїх поглядів її застосування. Причиною втручання має бути судження щодо трактування змісту Конвенції задля її непорушності та не зловживання правами. На справі це зараз виглядає так: Держава запитує чи вірно вона розуміє та виконує Конвенцію, а отже об’єднаність в позиціях декількох держав дасть можливість Суду інтерпретувати на користь більшості. Неможливо обійти стороною і політичні урядові заяви або наприклад заява про спільну Декларацію Держав про універсальні цінності, демократію, верховенство права та поваги до прав людини, де Україна має виключне право визначати умови майбутніх мирних переговорів для досягнення тривалого та справедливого миру для прийдешніх поколінь, і висловлюють свою підтримку формули миру. Всі ці активні дії звісно мають грати на користь України. Проте завжди залишаються ризики, які пов’язані із процедурним характером з точки зору рівності сторін у справі. Залишається риторичне питання чи є спосіб гарантувати що у майбутньому це не призведе до порушення.
Події Другої світової війни та її жахливі наслідки призвели держави до об’єднання у протидії та попередженні майбутніх збройних конфліктів шляхом розробки різноманітних механізмів та важелів, що мали забезпечувати дотримання стандартів прав людини. Це і прийняття Загальної декларації прав людини (1948 p.), Женевські Конвенції про захист жертв війни (1949), Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 p.), Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 p.), Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права (1966 p.), Конвенції про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948 р.) та інших міжнародно-правових актів.
Міжнародні механізми досі виправдовували себе в тій чи іншій мірі та підтверджувались високим міжнародним авторитетом та активною правозахисною практикою. Збройний конфлікт від російської федерації породив нові виклики та поставив під великий сумнів існування міжнародних процедур та дотримання базових цінностей прав людини. Агресор дозволив собі ігнорувати не лише встановленні принципи з дотримання стандартів, а і свідомо нехтувати виконанням взятих на себе зобовʼязань, демонстративно не лише ігноруючи, а і нехтуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.
Тепер остаточно зрозуміло, що післявоєнна система з часів Другої світової занадто застаріла та не є ефективним способом захисту та забезпеченням геополітичної безпеки. Втручання в міжнародне правосуддя є залишковим символом підтримки, репутація існуючих механізмів захисту або використання власних інтересів в застосовності Міжнародного Договору, але точно не гарантом відплати та неповторення.
Довідково:
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
