Стійкість чи відновлення? Відновлення для стійкості?

Здається з квітня 2022 року, відразу після певних українських успіхів і відходу російських військ з Київщини та Чернігівщини, у лексиконі топових українських політиків і чиновників, а пізніше й простих українців з’явилося голубляче вухо слово «відновлення».

Війна тривала, набирала дедалі жахливишіх обертів, ілюзії щодо її швидкого і переможного завершення поступово зникали, проте представники окремих органів влади взялися завзято обговорювати на численних конференціях, брифінгах, онлайн-нарадах питання відновлення у загальному контексті і з оптимістичним наголосом на принципі – «відбудуємо краще ніж було!».

На жаль, у хорі цих оптимістичних голосів щодо неминучого і швидкого «відновлення» десь загубились нечисленні голоси експертів, як намагались говорити насамперед про важливість зосередження на «стійкості».

Для планування «відновлення» було запроваджено низку планувальних, почасти дублюючих документів:  план відновлення та розвитку територіальної громади – програма комплексного відновлення території територіальної громади; план відновлення та розвитку регіону – програма комплексного відновлення області. Передбачалося ухвалення Плану відновлення та розвитку регіонів та Плану відновлення України. Під «відновлення» навіть було створене відповідне Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України та ніби запроваджений цифровий інструмент DREAM, де б мали реєструватись проекти відновлення.

На жаль, ці оптимістичні та поверхові підходи до відновлення не враховували реальні сценарії прогнозування майбутніх подій. Війна продовжується і її фронт лише розширюється. Деякі території, які ще донедавна були помірно ураженими і де відбувалось певне відновлення, сьогодні або під окупацією, або повністю зруйновані, зокрема, – Часів Яр, Вовчанськ, Велика Писарівка.

За повідомленнями Міністра фінансів[1], станом на травень 2024 року, Україні на наступний рік тільки на мінімальні потреби бюджету не вистачає коштів у еквіваленті 12-15 млрд. доларів США.

Втрата генерації електроенергії в Україні складає близько 70%[2], зокрема у наслідок повного знищення вироблення струму тепловими станціями. Продовжуються подальші удари по енергооб`єктам та сховищам газу, що може привести до серйозних проблем не тільки енергозабезпечення, але і газопостачання.

В цих умовах часто постають слушні питання, а наскільки процеси «відновлення» могли б принаймні сприяти зменшенню ризиків від ударів по інфраструктурі, скільки відновлених об`єктів є, знову можуть бути зруйнованими і наскільки процеси відновлення враховують реалії безпеки в тих територіях, де відбувається відновлення. Також виникають запитання, а чи не варто говорити перш за все про стійкість до впливів війни у різних територіях і громадах, ніж про відновлення? Чи хоча б спробувати узгоджувати стратегію щодо забезпечення стійкості територій з пріоритетами та умовами їх відновлення.

Адже, до прикладу, останній ворожий наступу на Харківську область засвідчив, що саме відсутність надійних оборонних споруд та мінування на прикордонних територіях полегшила і уможливила його здійснення, а заздалегідь не проведена евакуація з цієї прикордонної зони, призвела до додаткових жертв серед цивільного населення і втрати ними власного майна, яке можна було б вивезти при плановій евакуації.

Отже, на сьогодні, з урахуванням вищезазначеного, на перший план має виходити саме концепція «стійкості», а не «відновлення», а це зовсім інша філософія, підходи, цілі та задачі!

При цьому, така переорієнтація не означає повну відмову від певних заходів відновлення. Просто відновлення тепер має розглядатись у парадигмі посилення стійкості до можливих подальших воєнних викликів і загроз, а не звичайної відбудови, розрахованої на повоєнний час.

Тому на наш погляд, пріоритети формування стійкості можуть бути такими:

1. Безпека громадян

Всі державні, регіональні та місцеві політики мають враховувати в першу чергу ключовий показник – безпека громадян. Ми мусимо вберегти якнайбільше наших громадян від ударів різними видами зброї. Ми також маємо зрозуміти, що на різних територіях рівень безпекових загроз та ймовірність ударів певними видами зброї є дуже різною, тому рішення та дії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування мають враховувати ці територіальні аспекти.

• Держава таки має визначити певну категоризацію територій за параметром безпеки і для кожної такої категорії виробити певні правила перебування, проживання та провадження економічної діяльності.

Пропозиції щодо класифікації територій за рівнями безпеки можуть бути такими:

– територія відселення (крайньої небезпеки) – 5 км вздовж лінії фронту та україно-російського/білоруського кордону;

– найбільшої небезпеки – 30 км вздовж лінії фронту та україно-російського кордону;

Макрорегіон Фронтир – регіони, території чи їх частини, які потрапляють у 100 кілометрову зону вздовж лінії фронту та україно-російського кордону – Миколаївська, Одеська, Херсонська, Запорізька, Донецька, Луганська, Харківська, Сумська, Чернігівська області;

Макрорегіон Опора – у складі Дніпропетровської, Полтавської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Житомирської областей;

Макрорегіон Тил – у складі Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Чернівецької, Волинської, Рівненської, Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської областей.

• Також в рамках різних макрорегіонів мають бути визначені території з підвищеною небезпекою для проживання. Це території навколо військових частин, паливних терміналів, портів, аеропортів, об`єктів генерації, інших об`єктів, які піддаються російським ударам.

На цих територіях пріоритетними першочерговими є будівництво сховищ для районів щільної забудови, а також доступне будівництво індивідуальних сховищ для індивідуальної забудови.

• Мають бути переглянуті вимоги щодо повітряних тривог в залежності від території та потенційної зброї ураження. Не може і не повинна вся країна ставати на «паузу» після вильоту МіГ 31, який несе одну ракету типу «Кинджал» і яка точно не буде летіти на поселення, у яких нема важливих об’єктів для атаки росіян.
• Мають бути прийняті акти, щодо відселення мешканців з прикордонних та прифронтових територій, які повинні передбачати, але не обмежуватись такими вимогами:
• відселенню підлягають всі жителі поселень в 5 км зоні від україно-російського кордону та лінії фронту;
• жителі поселень, які знаходяться в зоні 30 км від україно-російського кордону та лінії фронту підлягають відселенню за умови суттєвого руйнування інфраструктури поселення, що створює дуже складні умови для проживання і не дає змоги організувати там мінімально-необхідний рівень публічних послуг, необхідних для проживання. З інших поселень 30-ти кілометрової зони, відселення має мати добровільний характер.

Загальний алгоритм відселення повинний передбачати механізми надання можливого вибору варіантів відселення, яких може бути декілька.

1. Відселення в межах регіону, але на території, що знаходяться у відносно безпечній зоні понад 100 кілометрів від кордону чи лінії фронту.
2. Відселення в інші регіони України, що належать до макрорегіонів Опора та Тил.

В обох випадках, в місцях переселення мають бути створені відповідні умови для проживання та надана допомога у переїзді.

Застереження 1: справедливість та пропорційність.

1. Відселення жителів сільських територій переважно має відбуватись у сільські території. Жителі міст мають мати можливість переїзду в міста, а також, за власним вибором у сільські поселення.
2. При переїзді, нове житло надається на принципах пропорційності. Жителі малих будинків та квартир отримують відповідно пропорційно менше за площею житло, ніж жителі більших будинків/квартир.

 Застереження 2. Підготовка житла для переселення

Переселення людей з визначених територій, зокрема із сільських поселень, має здійснюватись в існуючі сільські поселення, де є певна кількість житлових будинків, що не використовуються їхніми власниками (спадкоємцями), які мають централізоване газопостачання та до яких є дороги з твердим покриттям.

Органи місцевого самоврядування мають здійснити низку заходів, щодо такого житла: перевести у комунальну власність нерухоме майно, яке не оформлене в спадок і є відумерлою спадщиною; викупити нерухоме майно, яке не використовується у власників чи спадкоємців; здійснити необхідний ремонт. Ця робота може бути здійснена на умовах включення у державну програму відселення людей з 5-ти кілометрової прикордонної з РФ та прифронтової зони.

Для того щоб бути включеними у таку державну програму, територіальні громади аналізують: кількість будинків, потенційно придатних для заселення переселенців; в яких селах громади вони є; яка там наявна інфраструктура, тощо.

Ці будинки описуються, фотографуються, вказують інші дані, які передбачені програмою тощо. Таким чином, вся ця інформація формує банк даних потенційно доступного для переселення житла.

Жителі поселень, які знаходяться в тих місцях, звідки змушені будуть переселитися, мають змогу завчасно обрати для себе прийнятний варіант для нового місця проживання.

У такому разі, людина вибирає поселення з конкретною адресою будинку в певній області.

Після цього вона отрим ує від держави допомогу і переїжджає в це поселення.

Програма переселення повинна містить детально визначений порядок фінансування та проведення ремонту житла для таких ВПО.

Переселення міських ж ителів має здійснюватися у міста, визначеного переліку з метою більш рівномірного розселення та розуміння обмеженості бюджетних ресурсів на будівництво нового житла, ймовірної відсутності в ільних земель під забудову у великих містах.

 Це можуть бути міста, які не є обласними центрами, а містами другого ярусу, які вважатимуться регіональними полюсами зростання. Саме в таких містах є необхідна інфраструктура, більш розвинута економіка і кращі можливості для зайнятості.

Застереження 3. Вирішення проблеми літніх людей без догляду

У найбільш небезпеч них територіях залишились на проживанні передусім люди старшого віку, самотні, без догляду дітей. Їм складно там жити і тяжко десь переїхати і поселитись на новому місці, маючи мінімальні пе нсійні доходи.

Для такої категорії громадян варто передбачити можливість влаштування у спеціальні соціальні заклади – будинки для літніх людей але котеджного типу, а не багатоповерхові гуртожитки.

Зараз у областях є такі будинки для людей літнього віку і вони частково розміщуються у сільських територіях.

Державна програма може передбачати створення в таких селах нових можливостей для прийому літніх людей.

2. Економіка

Економіка воєнного часу вимагає концентрації зусиль передусім на розвиток виробництва озброєнь і боєприпасів та продуктів першої необхідності для українців. В умовах обмеженості валютних ресурсів потрібне максимальне стимулювання українського експорту та підтримка виробництв, що заміщують імпорт. Причому через вразливість великих виробництв перед ракетними ударами росії, пріоритети мають надаватись малим та середнім виробникам, об`єднаним у горизонтальні мережі. Крім того, слід звернути увагу на наступне:

• Повернення на виробництво працездатних пенсіонерів, які за станом здоров’я ще мають можливості працювати та передавати свій досвід молоді.
• Набір на виробництва молодих людей віком від 18 до 25 років, які не мобілізовуються у ЗСУ.
• Залучення до освоєння традиційно чоловічих професій жінок, допомога їм у перекваліфікації та працевлаштуванні.
• Перепрофілювання частини закладів професійної освіти на підготовку/перепідготовку спеціалістів для виробництва/ремонту озброєнь, будівництва укриттів, відбудови/ремонту зруйнованих об`єктів.

3. Посилення  стійкості територіальних громад на найближчий період

Територіальні громади мають проаналізувати ситуацію у своїх поселеннях, враховуючи їх розміщення в відповідних макрорегіонах а також із урахуванням потенційно важливих для російського ураження об`єктів та здійснити низку організаційно-управлінських заходів, зокрема, щодо необхідних фінансових видатків, додаткового будівництва, тощо. Зокрема:

• Розробити та ухвалити протоколи дії органів та посадових осіб громади в кризових умовах: відсутності електро/водо постачання; масованих ударів ворога; пожежах; наближення фронту.
• Підготувати резервні джерела для природнього водопостачання.
• Вирішити питання автономного енергозабезпечення об`єктів/закладів критичної інфраструктури.
• Створити добровільні загони самодопомоги на кризовий період.
• Запровадити  курси для жителів громади з надання первинної медичної допомоги, ведення інструктажу дій в умовах хімічної чи ядерної атаки.
• Створити систему екстреного оповіщення жителів в умовах відсутності електропостачання, телефонного та інтернет зв`язку.
• Створити на випадок кризового періоду певний запас матеріалів, пального, питної води, базового набору продуктів тривалого зберігання, інших компонентів.
• Розробити та ухвалити місцеву програму підтримки ветеранів війни, інвалідів війни та їх інтеграції у життя громади.

4. Будівництво та ремонти, благоустрій

Нове будівництво, відновлення, відбудова, капітальні ремонти у громадах мають вестись не просто на основі проектно-кошторисної документації, яка була колись розроблена, а виходячи винятково із потреб посилення стійкості громади і мінімального витрачання коштів на ті потреби, які не є на сьогодні критичними.

Кошти мають вкладатись в ту інфраструктуру, яка створює нові можливості для стійкості: децентралізована електрогенерація, відновлення малих гідроелектростанцій, вітрогенерація, теплові насоси, сонячна генерація для бюджетних установ.

Будівництво нових дороговартісних місцевих доріг навряд чи є доцільним. Ямкові ремонти, гравійне покриття без бордюрів – це те, що в умовах війни може бути тимчасовим вирішенням проблеми є більш економним і більш доцільним для застосування.

Благоустрій на основі висадки екзотичних рослин, які потребують вартісного догляду має бути замінено на використання місцевої флори, створення ландшафтів, що потребують мінімального догляду та адаптовані до кліматичних змін і споживання мінімуму води.

Дозволи на нове будівництво багатоквартирних будинків мають враховувати переорієнтацію на нижчу висотність, меншу щільність забудови, наявність під`їздних шляхів, будівництво сховищ, систем резервного водопостачання, тощо.

Планування відновлення/відбудови має бути пріоритетом на майбутнє, а сьогодні ключовим є забезпечення поточного життя громади і готовність до нових воєнних викликів.

Замість підсумку

Війна затягується. Стає дедалі зрозумілішим, що це не конфлікт за ресурси. Російський агресор має дуже багато ресурсів, але він розпочав війну екзистенційного характеру – на знищення України та українців.

Такі війни зазвичай тривають дуже довго. В цій ситуації наша спроможність вистояти і зберегтися значною мірою залежить від підтримки демократичного світу і також багато в чому від нашої власної стійкості проти ворога. Наша стійкість важлива для нашого виживання. Саме тому всі зусилля мають бути спрямовані на посилення наших сил оборони та стійкості кожної територіальної громади, кожної родини, кожної сім`ї!

А. Ткачук

[1] https://www.epravda.com.ua/publications/2024/05/24/714160/

[2] https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/3861654-v-ukraini-zrujnovani-poskodzeni-abo-zahopleni-ponad-70-usiei-generacii-ekspert.html