By Такий висновок зробила юристка Експертного центру з прав людини Олена Темченко, яка проаналізувала практику Міжнародного кримінального суду та національне законодавство.
З початку збройної агресії проти України від 20 лютого 2014 року Росія вчинила та продовжує вчиняти численні злочини проти людяності та воєнні злочини. Серед найбільшої кількості постраждалих українців – жертви злочину депортації або насильницького переміщення населення. За даними Державного департаменту США, лише за перші пів року широкомасштабного вторгнення РФ в Україну (станом на вересень 2022 року) російські сили та їх ставленики примусово депортували від 900 000 до 1,6 мільйона громадян України, серед яких тисячі дітей. Очевидно, що масштаби цього злочину тільки збільшуються, особливо з урахуванням прийнятого очільником Кремля рішення депортувати мешканців окупованих територій, які відмовляться приймати російське громадянство.
Численні факти депортації та примусового переміщення українців підтверджуються не лише даними органів влади України, а й міжнародними організаціями та іноземними дослідниками, зокрема Human Rights Watch, Лабораторія з гуманітарних досліджень Єльського університету, Інститут «New lines» та Центр Рауля Валленберга тощо.
Депортація або примусове переміщення відповідно до Римського статуту можуть бути кваліфіковані як злочин проти людяності (ст. 7) і як воєнний злочин (ст. 8), а також одночасно як обидва злочини. Депортацією вважається примусове переміщення через міжнародний кордон. Коли таке переміщення відбувається в межах країни, воно кваліфікується як примусове переміщення. Депортація та примусове переміщення мають місце, коли особи змушені залишити місце, де вони перебували на законних підставах, і за міжнародним правом не було підстав для їх переміщення. Міжнародне право дозволяє примусове вивезення осіб лише у випадках, коли це необхідно з огляду на безпеку осіб або з військових міркувань, але лише на той час, поки це є необхідним.
Для кваліфікації цього злочину за статтею 7(1)(d) Римського статуту як злочину проти людяності необхідно встановити такі елементи:
- Виконавець депортував або насильно перемістив без підстав, що допускаються в міжнародному праві, одну або кілька осіб в іншу державу або місцевість шляхом виселення або інших примусових дій. Термін «насильно» не обмежується застосуванням фізичної сили та може включати погрозу силою або примус, викликаний, наприклад, страхом перед насильством, грубим примусом, затриманням, психологічним тиском або зловживанням владою стосовно такої особи чи осіб або іншої особи, використанням обстановки, що характеризується примусом.
- Така особа або особи законно перебували в районі, з якого вони були депортовані або переміщені.
- Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про законність такого перебування.
- Діяння було скоєно у рамках широкомасштабного чи систематичного нападу на громадянське населення.
- Обвинувачений знав, що діяння є частиною широкомасштабного або систематичного нападу на громадянське населення, або мав намір зробити його частиною такого нападу. Цей елемент не слід тлумачити як доказ того, що виконавець був обізнаний про всі характеристики нападу або точні деталі плану або політики держави чи організації. Що стосується наміру, то у разі нападу, що стає широкомасштабним або систематичним, суб’єктивна сторона є в наявності, якщо виконавець мав намір сприяти такому нападу.
Для кваліфікації депортації або примусового переміщення за статтею 8(2)(a)(vii) Римського статуту як воєнного злочину необхідно встановити такі елементи:
- Виконавець депортував або перемістив одну або кілька осіб до іншої держави або іншого місця.
- Така особа або такі особи перебували під захистом однієї чи кількох Женевських конвенцій 1949 року.
- Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про цей захищений статус.
- Діяння відбувалось у контексті міжнародного збройного конфлікту і було пов’язане з ним.
- Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про існування збройного конфлікту.
У провадженні МКС знаходиться декілька справ, в яких серед іншого розслідуються факти примусового переміщення населення як злочину проти людяності: Prosecutor v. Maxime Jeoffroy Eli Mokom Gawaka (підозрюється у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, вчинених ймовірно в різних місцях у Центральноафриканській Республіці, принаймні з 5 грудня 2013 року до грудня 2014 року, переданий МКС 14 березня 2022 року); Prosecutor v. Ahmad Muhammad Harun (підозрюється у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, вчинених ймовірно принаймні між 2003 і 2004 роками в Дарфурі, Судан); Prosecutor v. Ali Muhammad Ali Abd-Al-Rahman (звинувачується у воєнних злочинах і злочинах проти людяності, вчинених ймовірно принаймні між 2003 і 2004 роками в Дарфурі, Судан, переданий під варту МКС 9 червня 2020 року після того, як добровільно здався в Центральноафриканській Республіці). Обидва останні обвинувачені ймовірно вчинили насильницьке переміщення в різні періоди сумарно понад 60 тисяч місцевих жителів.
Широкого розголосу у світі набули злочини депортації українських дітей до РФ. Суддею МКС видано ордери на арешт Володимира Володимировича Путіна та Марії Олексіївни Львової-Бєлової за підозрою у вчиненні злочину незаконної депортації населення (дітей) та незаконного вивезення населення (дітей) з окупованих районів України до Російської Федерації. За даними Офісу Генерального прокурора, станом на 1 червня поточного року офіційно зареєстровано понад 19 500 таких українських. Однак через складність виявлення і втратити зв’язку зі своїми родинами на невизначений час., практику змін імен і прізвищ дітей, спрощену процедуру усиновлення їх остаточна кількість може бути в десятки разів більшою. Парламентською асамблеєю Ради Європи визнано, що задокументовані докази депортації та примусового переміщення українських дітей до Російської Федерації або на території, які тимчасово перебувають під російською окупацією, мають ознаки злочину геноциду, передбаченого ст. 6 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Однак для притягнення за цей злочин серед іншого має бути доведено умисел – свідоме знищення групи повністю або частково за національною, етнічною, расовою або релігійною ознакою.
Слід зазначити, що керівник країни-агресора не приховує свої переконання щодо заперечення існування українського народу і прагнення збройним шляхом знищити українську державність. Це стало підставою для прийняття Верховною Радою України Постанови, якою визнано рашизм як ідеології й практики, що лежать в основі державної політики РФ. Водночас народні депутати звернулися із закликом до міжнародного співтовариства їх підтримати й застосувати реальні заходи, які дадуть можливість притягнути військово-політичне керівництво РФ до відповідальності за вчинення стосовно України та її народу злочину агресії, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочину геноциду.
Україна вживає заходи щодо розслідування зазначених злочинів. У Верховній Раді України зареєстровано законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо насильницького переміщення особи за межі території України. Однак на сьогодні вони розслідуються в межах статті 438 Кримінального кодексу України серед інших злочинів порушення законів та звичаїв війни (наразі зареєстровано 88669 таких злочинів). Винесені й перші судові вироки. До 10 років позбавлення волі за цією статтею заочно засуджено суддю, яка перейшла на службу незаконно створених судових органів та обійняла керівну посаду «голови Армянського міського суду Республіки Крим» причетна до депортації кримчанина з території тимчасово окупованого півострова.
Окрім забезпечення справедливого покарання за злочини депортації та насильницького переміщення осіб, Україна вживає заходів щодо повернення своїх громадян. Залучені міжнародні організації до повернення українських дітей. За інформацією Уповноваженого Президента України з прав дитини Дар’ї Герасимчук на кінець березня 2023 року повернуто 327 дітей.
Окрім дітей, представники органів влади на українські правозахисники фіксують численні випадки примусового переміщення такої уразливої категорії осіб, як люди з інвалідністю з установ соціального захисту населення східних і південних тимчасово окупованих областей. При цьому існує можливість розшуку таких осіб із залученням Міжнародного Комітету Червоного Хреста лише за заявою батьків або опікунів. Наразі Україні потрібно розробити механізм повернення недієздатних осіб, опіку над якими здійснює заклад відповідно до статті 66 Цивільного кодексу України, та самотніх людей.
Марно сподіватись, що російська влада буде надавати представникам і персоналу відповідних міжнародних організацій безперешкодний, негайний і безпечний доступ, надавати надійну і вичерпну інформацію про кількість і місцеперебування українських громадян та забезпечити гідне поводження з ними та їх безпечне повернення. Тому треба використовувати всі можливі засоби для повернення всіх громадян, гарантувати примусово переміщеним громадянам, що вони не будуть нести негативних правових наслідків за таке переміщення і забезпечити їм психологічну і соціальну адаптацію після повернення в Україну.
Також важливо поширювати інформацію і звертатися до міжнародної спільноти за підтримкою у поверненні дорослого депортованого і примусово переміщеного населення, документувати ці факти, що дасть можливість розширити коло росіян, яким буде виписано ордер МКС на арешт. До таких осіб насамперед належать депутати Державної Думи РФ, які узаконили примусову депортацію українців, прийнявши зміни до федерального конституційного закону “Про воєнний стан”, відповідно до яких Путін може підписувати укази щодо примусового переселення жителів окупованих українських регіонів на території, де не оголошено воєнний стан.
Довідково:
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд. доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
