By Збройний конфлікт на ґрунті етнічного та релігійного протистояння на Балканському півострові вилився в кровопролитну війну, яка супроводжувалася масовими порушеннями прав цивільного населення. Велика територія Югославії стала вогнищем людського страждання – страждання людей різних національностей.
До Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (СФРЮ) входили шість республік, які об’єднали різні етнічні та релігійні групи. Після смерті президента Йосипа Броз Тіто в 1980 році загострилася економічна криза. Після падіння комуністичного режиму в 1990 році до влади прийшли націоналістичні партії в різних республіках, що призвело до проголошення їх незалежності. Президент Слободан Мілошевич використав націоналізм для зміцнення своєї влади в Сербії та намагався зберегти контроль над колишніми частинами Югославії. Сербія застосовувала силу, а також заохочувала сербів у Боснії та Хорватії створювати «республіки». Цю методику застосовано Путіним у Донецькій та Луганській областях у 2014 році.
Збройні Конфлікти в Хорватії (1991-1995), Боснії та Герцеговині (1992-1995) і Косово (1998-1999) призвели до трагедії з більш як 140 тисячами загиблих, понад 40 тисячами зниклих безвісти та мільйонами переміщених осіб в Європі.
Цей період в історії Югославії став найжорстокішим конфліктом в Європі після Другої світової війни.
У вересні 1991 року Організація Об’єднаних Націй закликала сторони конфлікту дотримуватися міжнародного права у зв’язку з тисячами поранених та вбитих, а також сотнями тисяч вимушених переселенців.
Масові вбивства мирних жителів, зґвалтування та тортури в таборах, страждання сотень тисяч вигнаних з домівок стало причиною створення Комісії експертів ООН наприкінці 1992 року.
Доповідь Комісії детально задокументувала злочини та представила докази серйозних порушень Женевських конвенцій та інших правил міжнародного гуманітарного права. Ці висновки спонукали Раду Безпеки ООН до рішення про створення міжнародного трибуналу для переслідування тих, хто несе відповідальність за ці злочини, з метою зупинити насильство та забезпечити міжнародний мир і безпеку.
25 травня 1993 року Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 827 про офіційне заснування Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії (МКТЮ).
Правовою підставою для створення МКТЮ стало положення Розділу VII Статуту ООН щодо повноважень ООН.
Засновники МКТЮ також планували, що суд створить достовірний опис історії для майбутніх поколінь, щоб уникнути “небезпечних неправильних тлумачень і міфів”.
У резолюції містився Статут МКТЮ, який визначав юрисдикцію суду та організаційну структуру, а також загальні засади кримінального процесу.
Мандат Трибуналу полягав в тому, щоб притягнути до відповідальності осіб, винних у серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права, вчинених у колишній Югославії з 1991 року, і таким чином сприяти відновленню та підтримці миру в регіоні.
Відповідно до статей 2-5 Статуту МКТЮ повноваження переслідувати та судити осіб за чотири категорії злочинів: серйозні порушення Женевської конвенції 1949 року, порушення правил та звичаїв війни, геноцид та злочини проти людяності.
МКТЮ та національні суди мали паралельну юрисдикцію щодо судового переслідування винних осіб, однак юрисдикція Міжнародного трибуналу має пріоритет до юрисдикції національних.
Статут МТКЮ також зазначав, що офіційна посада обвинуваченого, незалежно від того, він є головою держави, чи уряду чи як відповідального урядовця, не звільняє його від кримінальної відповідальності та не пом’якшує покарання. Більш того вперше запроваджено принцип командної відповідальності: військових або цивільних керівників могли засудити за те, що вони не запобігли злочинам своїх підлеглих або не вживали заходів для при них.
Статут МКТЮ включає дослівне визначення геноциду у статтях 2 і 3 Конвенції про геноцид 1949 року, а також визначає злочини проти людяності відповідно до аналогічних злочинів у статуті та судових рішеннях Нюрнберзького і Токійського трибуналів після Другої світової війни.
Територіально МКТЮ розташовувався в Гаазі.
Судочинство МКТЮ забезпечували Судові палати, Офісу Прокурора та Секретаріату.
Судові слухання проводилися в трьох судових палатах, у яких працювали постійні й до дев’яти тимчасових суддів, котрих обирали на чотири роки Генеральною асамблеєю ООН за представленням Радою Безпеки ООН. Порядок їх залучення та організація роботи аналогічна судді Міжнародного Суду ООН. З квітня 2002 по січень 2005 суддею трибуналу ad litem був український юрист-міжнародник Володимир Василенко.
Спочатку Офіс Прокурора не мав послідовної стратегії вибору справ, розслідування зосереджувалися на злочинах, скоєних під час боснійської війни, оскільки саме там Комісія експертів ООН збирала докази. Багато перших розслідувань стосувалися безпосередніх виконавців нижчого рівня, а не високопоставлених політичних і військових лідерів як організаторів злочинів.
Звинувачення керівників боснійських сербів Радована Караджича і Ратко Младича в геноциді та інших злочинах, оприлюднені в листопаді 1995 року, та обвинувальний акт щодо президента Сербії Слободана Мілошевича від 22 травня 1999 року мали набагато більшу значущість для регіону. Так, саме в Гаазі вперше перед судом постав колишній президент — Слободан Мілошевич, якому інкриміновано скоєння злочинів проти людяності. Його разом із чотирма іншими військовими керівниками Сербії обвинувачувався у масових депортаціях, вбивствах та переслідуваннях цивільних осіб – косоварів за політичними, расовими та релігійними мотивами. Остаточний вирок Мілошевичу через його смерть у 2006 році не було винесено.
Останньою гучною справою трибуналу став вирок колишньому командувачеві сил боснійських хорватів Слободанові Праляку. Трибунал визнав його винним у воєнних злочинах і засудив до 20 років в’язниці. У кінці листопада вирок залишили в силі, після чого Праляк заявив, що відкидає рішення суду, і випив отруту, внаслідок чого помер.
Станом на кінець 2017 року Міжнародний кримінальний трибунал для колишньої Югославії завершив розгляд справ щодо 154 обвинувачених осіб. З них 19 були виправдані, 83 засуджені, 13 передані на розгляд національних юрисдикцій, обвинувачення проти 20 осіб були зняті, 10 померли перед переведенням до Трибуналу, а 7 – під час перебування під вартою. Загалом Трибунал висунув обвинувачення 161 особі. На момент завершення 2017 року 10 осіб залишались утримуваними в пенітенціарній установі ООН.
МКТЮ відіграв важливу роль у судовому переслідуванні та формуванні судової практики стосовно сексуального та гендерного насильства у збройних конфліктах. Майже половина обвинувальних актів, розглянутих судом, містила звинувачення у сексуальному насильстві, що призвело до засудження 32 осіб за статтею 7 Статуту МКТЮ. За результатами розгляду справи «Прокурор проти Душко Тадича» вирок винесено за обвинувачення у сексуальному насильстві, включаючи сексуальне насильство щодо чоловіків. Деякі вироки також включали засудження за підбурювання до зґвалтування, зґвалтування як катування, та сексуальне рабство.
Міжнародний трибунал завершив свою роботу 31 грудня 2017 року. Це був перший суд з військових злочинів, заснований ООН, і перший міжнародний трибунал з військових злочинів після Нюрнберзького і Токійського трибуналів.
За 24 роки діяльності Трибунал напрацював великий досвід розслідування та судових процесів, мета який – покарання порушників міжнародного гуманітарного права та відновлення справедливості.
Слід відзначити, що важливим надбанням МКТЮ є аналіз його діяльності, дослідження щодо впливу на розвиток ситуації на Балканах та Європі. Узагальнювалися не лише робота всіх складових МКТЮ (прокурора, судів, адвокатів, Секретаріату), але й довгострокового впливу судового процесу на життя постраждалих.
Радниця МКТЮ пані Лорел Бейг так окреслила напрацювання Міжнародного трибуналу в чотирьох важливих темах: «поступове озвучення злочину проти людяності у вигляді переслідування як типового злочину балканського конфлікту; спільної злочинної діяльності як способу кримінальної відповідальності; зобов’язання переслідувати злочини сексуального насильства; і перекладу законів війни на норми міжнародного кримінального права». Українські правоохоронці та міжнародні діячі мають використати цей досвід для якомога ефективного захисту своїх громадян, постраждалих від російської агресії.
Довідково:
Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).
Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.
У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.
