By Про виклики використання інструментів локальної демократії в умовах повномасштабної війни та можливості щодо їхнього розвитку, а також про успішні кейси владно-громадської взаємодії йшлося під час експертної дискусії «Чи працює локальна демократія під час війни?», яка відбулася 20 листопада.
Органи місцевого самоврядування мають створювати належні умови для того, щоб будь-якими інструментами владно-громадської взаємодії можна було скористатися. У цьому переконана Ірина Гайдучик, координаторка Мережі UPLAN на Волині, виконавча директорка ГО «Волинський Інститут Права».
У жителів громади немає обов’язку використовувати ці інструменти кожного дня, але за потреби вони мають знати, де їх знайти, а також розуміти, що створені умови, які дають можливість дотриматися певних правових рамок і в їхніх межах донести свої пропозиції, зауваження, або показати бачення подальшого розвитку тієї чи іншої сфери в територіальній громаді.
На думку пані Ірини, якщо певні інструменти локальної демократії, які зазначені в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» та профільних законах, не працюють 10, 20 років, то варто пошукати щось нове.
«Люди сьогодні потребують нових форм і змістів, які часто виражаються саме в діалозі. Вони потребують живого спілкування, зустрічей, нових форм цього, коли до них дослухаються, враховують. І тут ми говоримо про започаткування певних діалогових практик, які значною мірою мали б мати місце в територіальних громадах», — зазначила вона.
Про інструменти залучення молоді в процеси розвитку громад розповіла Галина Балабанова, співзасновниця освітнього хабу «Халабуда». За останній рік на Львівщині відкрили багато молодіжних центрів, у деяких громадах працюють молодіжні ради.
«Молодіжні центри мають збирати гарні практики, які до них робили громадські організації. У більшості територіальних громад хоча б в одному місті або селищі до появи молодіжних центрів були організації, які проводили психоемоційну та ресурсну підтримку, допомагали реалізувати ресурси, які є в громаді та які може використати молодь», — зауважила вона.
Також пані Галина озвучила думку, що органи місцевого самоврядування не знають актуальні профілі своїх громад, не здатні проаналізувати ресурс, який з’явився в них завдяки переселенцям, релокованому бізнесу тощо. Це великі процеси, які треба аналізувати разом.
Часто серед внутрішньо переміщених осіб є люди, що мають специфічні знання, досвід, якого раніше в громаді не було. Тому, на думку Анастасії Прокопенко, виконавчої директорки ГО «Точка доступу», самі громади мали б бути зацікавленими, щоб ці люди в них лишалися. А відбуватиметься це тоді, коли буде закрите питання з проживанням, роботою, і коли людина буде відчувати себе частиною громади, знати, що її думка має вплив, її позицію готові чути й слухати.
За словами пані Анастасії, люди не використовують інструменти локальної демократії найчастіше через те, що не знають і не вміють цього робити, і це проблема не тільки переселенців.
«Коли ми навчаємо людей користуватися цими інструментами, коли з боку влади створюються умови, які з юридичної точки зору дають можливість це робити, і коли є успішні кейси — це вибудовує певну картину, яка може справді допомагати нашим громадам розвиватися й взагалі говорити про те, що ми — демократична країна, яка навіть в умовах повномасштабного вторгнення може застосовувати демократичні принципи й жодним чином не виключати з життя певні соціальні групи», — наголосила вона.
Під час повномасштабної війни нового життя набули інструменти електронної локальної демократії. За словами Оксани Киричук, регіональної координаторки Програми EGAP у Волинській області, кейси з перейменування вулиць оживили такі електронні інструменти, як консультації з громадськістю, обговорення, петиції. Також цікавим є кейс з відновлення громадського бюджету, зокрема у Вінниці й трьох громадах на Волині. Такі інструменти також адаптувалися до умов війни, так, громадський бюджет Луцької міської територіальної громади має назву «Бюджет участі 4.5.0».
«Інструменти електронної демократії — це інструменти при наявній демократії. Ми не можемо звужувати фокус розмови до того, що населення мало користується інструментами електронної демократії, коли населення в принципі мало звикло користуватися інструментами демократії, або та чи інша громада їх не впроваджує, або вони впроваджені, але фактично мертві й ними не користуються. Тому це такий двосторонній процес синергії, де влада має вміти відкомуніковувати, і населення має вміти давати фідбек в абсолютно коректній формі», — зазначила пані Оксана.
Інструменти громадської участі завжди на часі, підкреслила Зарина Дацик, начальниця відділу молодіжної політики департаменту молоді та спорту Луцької міської ради. Окрім наявності самого інструмента, має бути хороше інформування, адекватне цільовим групам. Також важлива системна практика залучення громадськості.
Пані Зарина розповіла про ті інструменти громадської участі, які ефективно працюють у Луцькій міській територіальній громаді. Це громадський бюджет, про який вже згадували, електронні петиції, місцева ініціатива. Триває розробка Стратегії розвитку громади до 2030 року та Статуту громади. Також, враховуючи кількість ВПО, зокрема молоді, були максимально спрощені умови при проведенні набору до складу молодіжної ради — тепер долучитися до роботи цього консультативно-дорадчого органу можуть люди, які живуть, навчаються або працюють у громаді.
«Що стосується підвищення активності молоді, тут величезне значення відіграють молодіжні центри. У нас їх аж три, всі різного спрямування, кожен із них після повномасштабного вторгнення обрав певну нішу. Молодіжні центри — це як перша сходинка для розвитку молоді в плані зокрема її громадської участі, коли молодь можливо вперше чує, на що та як вона може впливати», — додала пані Зарина.
Що можуть зробити представники громадського сектору, щоб локальна демократія запрацювала повною мірою? Як зазначив Андрій Крупник, регіональний координатор Мережі UPLAN у Чорноморському краї, директор ГО «Одеський інститут соціальних технологій», сьогодні люди думають про виживання. Багато хто потрапив у незвичні, іноді нелюдські умови, і це відчувається при спілкуванні з переселенцями, які втратили все. Казати, що вони вже готові до громадської діяльності, буде неправильно.
Завжди працюють не принципи, а механізми, не заклики, а інтереси. Тому потрібно шукати інтерес, тобто розв’язання якихось проблем, і для цього винаходити механізми.
«Для людей, які тільки починають свою діяльність, крок за кроком, успіх — це дуже важливо. Ми з позиції нашого величезного досвіду, володіючи усіма термінами, іноді навіть лякаємо цих людей. Коли починаємо спілкуватися, агітувати їх за щось — вони лякаються, розуміють, що не досягли цього рівня. Покроковий рух до активізму теж має бути однією з наших технологій. Ми знаємо, що орган самоорганізації населення зазвичай виникає там, де є проблема, і вона об’єднує людей. Якщо вдається покроково щось вирішити — у людей з’являється бажання рухатися далі, підвищувати власні знання та авторитет», — зазначив пан Андрій.
Підбиваючи підсумки експертної дискусії, Ірина Гайдучик зазначила, що громади мають розвиватися й громадським активістам потрібно брати в цьому активну участь. Потрібно шукати нові форми, змісти локальної демократії, розуміючи, що це не просто й не починає працювати за універсальною формулою, це ціла система знань. При цьому не варто боятися помилок та зневірюватися, коли якісь інструменти не запрацюють одразу, значить ще не настав їхній час.
Захід організовано Центром політико-правових реформ, ГО «Волинський Інститут Права» за участі експертів Громадської мережі публічного права та адміністрації UPLAN в рамках Програми сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. Зміст заходу є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів і не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
