By Програма “Молоді амбасадор(к)и розмаїття” зараз на вирішальному етапі. Досі учасники та учасниці вчилися. Вони проходили тренінги, їздили в різні регіони країни заради обміну досвідом. Об’єднувалися в команди й разом планували, як зробити світ кращим, як домогтися змін у своїх громадах. Дванадцять ініціатив, розроблених під час цього навчання, отримали підтримку від ГО СТАН та партнерів. Протягом липня молоді люди втілили їх у життя. Кожен із цих проєктів є досягненням. Це зміни в громадах. Та ще важливіше, для учасниць та учасників — це здобутий досвід і натхнення, щоб не зупинятися.
Далі розкажемо про найцікавіші проєкти, які стосуються тем екології, мистецтва, фемінізму й прав ЛГБТКІ+ людей. Це чотири історії про небайдужість, спілкування та прагнення змін.
Найцінніше — люди
Мигове — туристичне село. Там є гірськолижний комплекс, є багато будиночків, які здаються в оренду. Є й багато проблем із забрудненням довкілля; більшість каналізаційних стоків ідуть просто в річку.
Інну Бойко, учасницю програми “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”, мешканку Мигового, не влаштовує такий стан речей. Однак зарадити тут непросто. З одного боку, потрібна консолідація з місцевим самоврядуванням, з органами екологічного управління. З іншого — проблему мають усвідомити члени громади, адже біда починається з не того, що не штрафують, а з того, що люди самі скидають відходи в річку, вивозять сміття, куди не слід. Так чи так, це справа не одного-двох місяців.
Інна почала з простіших кроків. Зібрала небайдужу молодь села (ініціативна група “Ми свідомі”) й разом з однодумцями стала проводити толоки. Прибирали територію біля річки. Далі — за підтримки ГО “СТАН” та партнерів, облаштувала в центрі Мигового чистий затишний “Зелений простір”. Активісти встановили лавки, ламелі для яких виготовлені з перероблених кришечок від ПЕТ-пляшок. Поставили комбіновані смітники (для п’яти різних типів відходів), і банери, що пояснюють, як сортувати сміття і чому таке сортування важливе.
Тепер у Миговому є ще одне місце, де можна зустрітися з друзями, добре провести час. Є можливість сортувати сміття. Цінно й те, що “Зелений простір” спонукатиме громаду замислитися про довкілля, про відповідальність за середовище. А ще цінніше, що навколо проєкту згуртувалися люди. Те, що їм вдалося зробити зараз — це тільки початок.
Схожої думки дотримується Іванна Чуйко з міста Володимир, кураторка ініціативи “The Walking Trash”. “Найважливіше — це співпраця з людьми. — Каже вона. — Треба цінувати кожну людину, яка приходить і безкоштовно працює заради ідеї”.
Проєкт “The Walking Trash” у Володимирі складався з двох частин. Перша — перформанс. Іванна з командою виготовили костюми “ходячого сміття” і волонтери пройшлися в них містом. Ось такий спосіб показати: те, в якому стані довкілля — це ми, це наслідок того, як ми живемо і що робимо. Друга частина проєкту — міні фестиваль, який провели в міському парку. Діти, а також їхні батьки, бабусі, спілкувалися з активістками про сортування відходів, дізнавалися, як сміття шкодить людям, як гинуть через нього тварини. “Слухали й дорослі. Мами, бабусі. — Розповідає Іванна. — Ми не хотіли навчити їх сортувати. Це дуже легко, всі люди знають як сортувати. Ми хотіли навчити їх, як почати сортувати”.
Не змушуйте ховатися
Кір Немічев у рамках, “Молодих амбасадорів та амбасадорок розмаїття” створив короткометражний документальний фільм “Серед нас”.
Найважливіше, як завжди, вкінці. Стрічка завершується словами головного героя: “Я — відкрита трансгендерна людина. Не тому, що я хочу, щоб ви знали, що у мене в штанях. А тому, що ви змушуєте нас ховатися”. Так, на жаль, суспільство не завжди сприймає трансгендерних людей. Хтось просто не розуміє. Хтось — ставиться агресивно. Але ж неприйняття починається від незнання, від того, що люди просто не знають, що таке трансгендерність. Так уже ми влаштовані — в темряві уява малює собі щось страшне.
Герой стрічки, Олександр проливає світло на трансгендерність. Пояснює, як це відчувається, з якими труднощами доводиться стикатися. Розповідає, скажімо, як це: влаштовуватись на роботу, коли ти чоловік, а в паспорті поки написано, що ти жінка. Розповідає про стосунки з сім’єю, про те, як його трансгендерність сприйняла мама, маленька сестричка, партнерка. Про те, як сам він вчився себе приймати.
Кір, який теж є трансгендерним хлопцем, сподівається, що фільм допоможе багатьом глядачам та глядачкам забрати шори. “Дуже хочеться, щоб вони дійсно зуміли побачити, що таке трансгендерність. — Каже Кір напередодні прем’єри. — Щоб це не було: “О, ще один транс…” Аби це дійсно щось змінило в їхніх думках, у їхніх баченнях”.
Найменшим про важливе
Ще на початку року в місті Бурштин Івано-Франківської області наробив галасу театр тіней, що народився в середовищі тамтешнього простору дружнього до дитини. Постановка за мотивами казки Івана Малковича “Велике місто, маленький зайчик, або Мед для мами” добре відгукнувся дітям і їхнім батькам, та й загалом громаді Бурштина. Вже тоді було зрозуміло, що ініціатива мусить мати продовження. І ось воно. Люди, які започаткували театр тіней, взяли участь у програмі “Молоді амбасадор(к)и розмаїття”, й це допомогло їм розвинути починання, створити: “Театр тіней: “Найменшим про важливе””.
А про які це важливі речі йдеться? На превеликий жаль, в Україні щораз більше людей з інвалідністю. Це й діти, які постраждали від російських бомб та ракет, і військові, що повертаються з передової. “Суспільству треба бути готовим до цього. — пояснює Дарія Кремзель, кураторка проєкту “Театр тіней…”, фасилітаторка з акторської майстерності в бурштинському просторі, дружньому до дитини. — У нас має бути інклюзивна освіта, й це стосується не лише шкіл. Вважаю, що кожній віковій категорії треба розказувати на своєму рівні. Тому вирішили. що зробимо театр тіней і подамо ще одну важливу тему. Тому інклюзія”.
Дарія переконана, що зараз суспільству бракує інформації щодо теми. “Ми робили невеличке опитування, — пояснює вона, — спілкувалися в нашому просторі з дітками й вони розказували історію, що йшли парком і бачили людину, яка має синдром Туретта. Діти лякалися. А лякалися вони не тому, що злі, а тому, що належним чином не проінформовані” Або інший приклад. Дарія каже, що іноді малеча не знає, як запросити дітей з інвалідністю разом бавитись, боїться образити. Не знає, чи доречно, наприклад, сказати дитині на кріслі колісному “побігли гратися”, або “ходім гратися”.
Отже, вирішили розповідати про інклюзію. Основою для нової вистави стала казка Оксани Драчковської “Зайчик-нестрибайчик подорожує”. Це історія про зайчика на кріслі колісному, якого запросили до столиці. Зайчик вирушив, та виявилося, що його шлях сповнений перешкод. Десь неможливо проїхати, десь високі бордюри, а пандусів нема. Та й складно сісти на потяг, бо вагон не оснащений спеціальним підіймачем.
Команда театру добре попрацювала не лише над мистецькою частиною, а й над тим щоб донести її до глядачів. Сконтактували з центром “Довір’я”, що опікується людьми з інвалідністю. Налагодили співпрацю з ГО “Бачити серцем”, яка розробила словник: “Як правильно говорити на тему інклюзії”, зібрала найпоширеніші помилки, й на противагу їм — приклади, як висловлюватись коректно. Скажімо, варто говорити не “інвалід”, і не “людина з обмеженими можливостями” (можливості обмежені у всіх), а “людина з інвалідністю”. Словник роздрукували й роздавали людям перед виставою.
З казкою виступили в Бурштині, Івано-Франківську, селах Тенетники та Озеряни. Скрізь прийшло багато людей. У Бурштині зібралося понад 170 відвідувачок та відвідувачів, що значно більше, аніж під час першої вистави. Зараз театр вже має кілька нових запрошень, і не тільки в межах Івано-Франківщини. Кличуть і до інших областей. Це й не дивно, адже проблеми, які порушує вистава, стосуються всієї країни. “Україна має готуватися в усіх куточках. — каже Дарія Кремзель. — Інклюзія дуже важлива для повоєнної відбудови. Якщо ми йдемо в Європу, якщо Україна хоче розвиватися, то вона має розуміти ці речі. І це дуже важливо для покоління, яке підростає, бо саме воно буде відбудовувати країну. Ми тільки почнемо, а на них ляже відповідальність за облаштування наших просторів”.
Проєкт “Молоді Амбасадор(к)и Розмаїття” реалізує громадська організація “СТАН” у партнерстві з альянсом за права, рівність та міжнародну солідарність “Action Aid” за підтримки Disasters Emergency Committee (DEC). Ревіталізація та утеплення безпечних просторів для молоді здійснюється за підтримки Global Fund for Children (США) та Terre Des Hommes (Німеччина).
