By 29 травня в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини правозахисники презентували книгу «Місто, з якого почалася війна» про окупацію Слов’янська у 2014 році. Книга підготовлена ГО «Східноукраїнський центр громадських ініціатив» разом з партнерськими організаціями на основі свідчень жителів колись окупованого міста.
Автори розповіли, що обрали для своєї книги Слов’янськ тому, що місто було першим повністю окупованим населеним пунктом Донбасу, а події в ньому стали рольовою моделлю для захоплення інших міст. Сумний досвід Слов’янська згодом майже в точності пережили безліч інших населених пунктів країни. Це засвідчив і гість презентації, колишній полонений та житель Донецька Андрій Кочмурадов:
«Хоча я той час не знаходився у Слов’янську, адже я донеччанин. Але все відбувалося за тими ж самими сценаріями про які я почув від авторів книги. Це підтверджує системний характер. Я пам’ятаю таку ж бездіяльність правоохоронних органів… Я пам’ятаю і такі ж випадки інсценованих обстрілів. Часто з жертвами. Туди одразу приїжджали представники преси російської. Завжди це представлялося, що ЗСУ обстріляли мирних мешканців».
Правозахисники зазначили, що описаний в книзі досвід агресивної російської пропаганди, участі церков УПЦ МП в окупації, функціонування незаконних місць несвободи, мінування окупованих територій, торгівлі людьми, обстрілів цивільних об’єктів продовжується відтворюватись з новою силою після повномасштабного вторгнення РФ.
Попри те, що уманці регулярно чують свист та шурхіт ракет – багато, висвітлених в книзі, аспектів російської агресії залишалися для них маловідомими. Та найбільшу дискусію викликало запитання про можливість такого ж сценарію подій у їхній громаді:
«Ні, неможливо в нас так, як в Слов’янську. Мабуть, різниця була, були там більш проросійськи налаштовані люди», – висловилася одна із гостей презентації.
Водночас з цією думкою не погодилися інші учасники, яким запам’яталось, що в умовах невизначеності та інформаційному вакуумі, жителям Слов’янська доводилось дивитися проросійські новини, щоб дізнаватися бодай якусь життєво необхідну інформацію.
«Ми не згодні з тим, що у нас так неможливо. Ми не були на їхньому місці і не були в такій ситуації коли людина зовсім не знає, що робиться. На її руках діти, старі батьки. Нема що їсти і ти не знаєш що тобі робити. Тому не потрібно засуджувати людей як вони вчинили в цій ситуації, бо ми не знаємо якби вчинили в їхній ситуації».
Обговорення підсумувала одна із працівниць університету, яка у 2014 році захищала докторську дисертацію в Луганському університеті. Вона наголосила, що цілеспрямовано створювались умови русифікації українського Луганська:
«Я бачила і вагони з учасниками антимайдану – можна було побачити, що тих людей спонукали з різних причин брати участь, їм явно дали вказівку. А вже в Луганському університеті мене здивувала жага до української мови. Я здавала речі до гардероба, а навколо мене всі розмовляли російською. Я запитала у цієї жінки: “Це нічого, що я українською розмовляю?”. “Так,- запевнила вона мене, – говоріть українською! Хочеться більше чути українське слово, бо ми тут його так рідко чуємо!».
Презентація в Умані відбулася за сприяння Молодіжного центру “START” та факультету соціальної та психологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Книга «Місто, з якого почалася війна» підготовлена ГО “Східноукраїнський центр громадських ініціатив” разом з партнерськими організаціями (БФ «Восток SOS», Правозахисним центром громадських досліджень, ГО «Молода Просвіта Прикарпаття», ГО «Громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян», які є членами Коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі»), за підтримки Kurve Wustrow – Centre for Training and Networking in Nonviolent Action у рамках програми «Громадянська служба миру», яка фінансується Федеральним урядом Німеччини.
