By Ексклюзивне інтерв’ю засновника та голови гуманітарного фонду Team4UA, відомого tech-підприємця Жана-Крістофа Боніса
Текст: Оксана Гришина
– Ви бізнесмен, який системно десятиріччями впроваджував штучний інтелект та опікувався стартапами. Але 2022 року ви заснували гуманітарну фундацію. Чому зараз? На цей крок вас підштовхнула війна в Україні?
– Моя історія знайомства з Україною розпочалася на Казантипі. Я був там на самому старті фестивалю і я захопився країною та українцями ще відтоді. Для мене це неймовірна країна, яка багато чому мене навчила. Згодом я почав менторити українські стартапи, виступав з лекціями. Коли почалося вторгнення, я був тут, на конференції у Києві, і відчув себе надто заанґажoваним, адже тут мої друзі, партнери, стартапи – всі ті, з ким я працюю. Спочатку я почав евакуювати моїх друзів, їхні родини, всю екосистему. Відтак переїхав до Варшави, через яку евакуювався потужний потік людей, яким потрібна була їжа, ліки, одяг. В той же час дуже багато людей надсилали значний обсяг гуманітарної допомоги. Ці хаотичні процеси потребували упорядкування – природа не терпить пустоти.
Я дуже швидко опинився у ситуації, коли моя маленька команда координувала роботу сотень волонтерів на багатьох точках Польщі і тисячі тонн гуманітарної допомоги. Ми працювали у двох напрямках: координація приватної допомоги від європейських добродіїв та забезпечення безпечної евакуації у міста Європи. Це була перша фаза війни, перші тижні.
У березні розпочалася друга фаза, і ми собі поставили за мету створити базу в Україні. Вибрали для цього Львів, бо саме там тоді концентрувалися всі потоки благодійної допомоги.
Переді мною постало два виклики: професіоналізувати існуючу стихійну благодійність та структурувати волонтерство. На той момент кількість гуманітарної допомоги почала поступово зменшуватися, тож моєю задачею було структурувати її та налагодити поставки. Тому я вирішив заснувати благодійний міжнародний фонд, аби вивести гуманітарні активності в Україні на професійний рівень.
– Чи ставите собі за мету як спеціаліст зі штучного інтелекту виправити технологіями принесену війною дегуманізацію?
– Намагаюся це зробити. Розпочавши свою діяльність як волонтер, вважаю, що став уже професіоналом у гуманітарних питаннях. Моє бачення ефективної гуманітарної допомоги – технології на службі у людини. Саме тому я створив HIT – Humanitarian Innovative Technology. Це американська фундація, адже основні фундатори зі США. Вона має дві мети: фандрейзинг та координація комунікації у світі. Наш фонд Team4UA заточений на допомогу Україні, і ми будемо підтримувати вашу країну стільки, скільки це буде потрібно. Але загалом наш проєкт має створити нову планку рівня гуманітарної допомоги для будь-якого куточка світу, де буде потрібна допомога.
– Розкажіть, які гуманітарні завдання виконує Team4UA?
– Наразі у фундації Team4UA працює близько 60 людей. У нас дві програми. Перша – Response – проєкт із доставки гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам (ВПО), що забезпечує доставку необхідних продуктів харчування та непродовольчих товарів для цивільних якомога ближче до лінії фронту. Другий проєкт – HIVE — це програма для відбудови будинків, шкіл і основних будівель за допомогою технології 3D-друку.
Зокрема, у липні ми підписали контракт з ООН, з World Food Program (WFP). Буквально за кілька місяців Team4UA став першим у кількості об’ємів оператором WFP в Україні, з обсягом понад 2,5 тис. тонн за місяць. Наприклад, у вересні ми змогли відправити більше 180 тис. харчових наборів на лінії фронту на півдні.
– Частина українців вважає, що статус міжнародних організацій дискредитований війною…
– Я щиро вірю, що у нас є перевага "бути поміж". Війна – це питання довіри. І саме тому, що є довіра, Україна отримує багато військової підтримки. Якщо говорити стратегічно, то і моє завдання – приносити довіру: впевненість у великих міжнародних партнерів, щоб ті надавали більше гуманітарної допомоги. а також довіру до маленьких волонтерських асоціацій, які насправді роблять надзвичайно велику роботу. Третя сторона цих відносин – власне українська держава, адже я спілкуюся з губернаторами, посадовцями на місцях, щоб мати змогу підтримати людей у найгарячіших точках.
На сьогодні Team4UA став одним з найактивніших фондів гуманітарної допомоги в Україні. Я підприємець і люблю ефективність. Цього року, з початку війни, я дещо відкрив для себе нову пристрасть – потяг до гуманітарної сфери. Для мене благодійна сфера – це поки пустеля, хаос, який можна оптимізувати. Там дуже багато потенціалу. До війни я був підприємцем у сфері штучного інтелекту, читав лекції та працював зі стартапами. Сьогодні знаходжуся у сфері, де люди мають неймовірну потребу у допомозі та емпатії, але мої співрозмовники – це агенції, асоціації, які в роботі послуговуються зазвичай папером та олівцями.
– Тобто ваше завдання – знайти технологічні рішення для гуманітарних питань?
– Згодом за допомогою технологій ми прагнемо швидко долати найкритичніші гуманітарні питання глобально в усьому світ. Давайте поговоримо про те, як допомагають технології, на прикладі нашої другої програми в Україні – HIVE, 3D-друку будинків.
Ця ідея народилася спонтанно. Я в березні приїхав до Львова, зустрічався з заступником мера, який мені розповів про основні проблеми, з якими стикнулось місто. Він сказав, що місто в умовах гострого дефіцита житла вже прийняло 70 тис. біженців, які планують залишитися. Я запитав: а чому б вам не роздруковувати будівлі? За сем місяців нам вдалося вибудувати готовий до реалізації проєкт і запустили його, збудували навіть фундамент майбутньої школи за технологію датської компанії COBOD, а це №1 у 3D-друку з бетону.
Чому для пілота взяли саме школу? Бо існує дуже великий дефіцит саме у освітніх закладах. Ми роздрукуємо новий корпус біля наявного освітнього комплексу, до якого входять дитячий садочок та початкова школа. Школи, яка працює, може прийняти 800 дітей, а зараз там навчається 1200, тож роздрукований корпус вирішить цю проблему.
– А принтер берете в лізинг чи купуєте?
– Значна перевага цієї технології – у використанні бетону, а це завжди локальний продукт. Щодо обладнання, то лізинг неможливий, бо його не покриває страховка в Україні в умовах війни. На пілотний проєкт нам позичають принтер – я дуже добре вмію переконувати людей.
Ми мали б роздрукувати школу вже зараз, у жовтні. Принтер повинен був приїхати тоді, коли росіяни почали масово обстрілювати міста України. Цим обладнанням мають управляти іноземні спеціалісти, тому ми вирішили відкласти старт друку до весни з міркувань безпеки. Ще один фактор – електрика: не можна починати проєкт в умовах непевності. Також впливають погодні умови.
Єдиний недолік у використанні бетону для друку – це температура повітря. Наше відтермінування з питань безпеки затягнулося до того часу, коли температура сягнула нижче 5 градусів і вже нема сенсу щось робити з бетоном. Тепер ми чекаємо на кращі погодні умови, тобто це десь кінець лютого-березень.
– За який час буде зведено корпус після старту друку?
– За місяць. Та то лише тому, що команді потрібен буде час на ознайомлення з локацією. Якби вони її вже бачили, строк був би коротшим, причому йдеться навіть про дні, а не тижні.
Тож ми роздрукуємо школу навесні, а ці холодні місяці використаємо із користю. Наразі я створюю тренувальний навчальний центр у сфері 3D-друку, ми купимо власний принтер і навчатимемо на ньому архітекторів, інженерів, операторів. Почну це робити зараз, щоб не чекати півроку.
– Де планується тренувальний центр? Теж у Львові?
– Ми розглядаємо різні регіони. Зараз вибір між Києвом та Львовом. Перемовини йдуть на рівні губернаторів, потім інтегруємо у проєкт учбові заклади. Але це приватна ініціатива, тож все буде на приватних засадах. Студенти навчатимуться не лише 3D-друку, а й іншим технологіям, а ще принципам циркулярної економіки.
– Як бетонні роздруковані об’єкти вписуються у концепцію циркулярної економіки?
– Третина країни зараз в руїнах. Ми працюємо з нашими партнерами, щоб переробити ці руїни у бетон для нових об’єктів, і це якраз є сенс робити навколо знищених війною локацій. Зрозумійте правильно, я не планую стати будівельником в Україні, я не буду топтати травичку у садах великих олігархів. Моя мета – надати освіту та інструменти, забезпечити технологіями покоління, які будуть відбудовувати країну.
Завдяки пілотному проєкту ми покажемо, що можемо створювати об’єкти вищої якості за коротші терміни, причому нижчої вартості.
– Що означає нижча вартість? Про які саме строки йдетсья?
– Наразі з моменту виходу на будівельний майданчик для зведення об’єкту потрібно два роки, тоді як роздрукувати його можна за кілька місяців за ціною менше тисячі євро за квадратний метр.
– Придбання 3D-принтера та запуск школи – це значні інвестиції. Що це за суми?
– На цьому етапі це як мої особисті інвестиції, приватні, та наші донори. Найбільший донор – TED. Наразі у проєкт 3D-школи вже інвестовано $150 тиc. (робота архітекторів, матеріали та ін.), фінальна цифра складатиме $700 тис. Принтер – це $1-1,5 млн.
– Які проєкти плануються на наступний рік?
– Оскільки наша мета – прискорити надання допомоги тим, хто її потребує, ми будемо працювати у мультисекторній програмі. Зараз ми на етапі створення GIS (геоінформаційна система). Штучний інтелект аналізуватиме супутникові карти, фіксуватиме зруйновані будинки та дороги на звільнених частинах. Ці продукти матимуть інформаційні пласти: електрика, вода, тепломережі, чи працюють ринки тощо. Тобто буде проведено гуманітарний аналіз цивілізації (стану території).
– Кому запропонуєте цей інструмент: громадам, міністерствам?
– Це стратегічний інструмент. Наша команда робитиме аналіз у звільнених зонах за погодженням і запитом локальних громад.
– Як ваші інструменти будуть скоординовані з наявними цифровими геопросторовими документами, афілійованими в єдину державну систему?
– Ми хочемо поєднати наші інструменти з державними ініціативами. Наш метод – привносити цифрові інструменти в гуманітарні процеси. Наша мета – виявити потреби людей в гуманітарній сфері на місцях. Якщо ми знатимемо це, то зможемо допомагати у кращий спосіб, зможемо залучити великих меценатів і домовлятися про більшу гуманітарну допомогу.
Наприклад, інформаційні ресурси допоможуть знайти релевантне рішення найактуальнішого наразі питання доставки їжі та одягу всім, хто цього потребує. І це знову ключове питання довіри. Потрібно вести переговори з усіма: з людьми на місцях і донорами, аби довести, що потрібно саме А, а не Б. Це допоможе владі і поліпшити гуманітарну координацію, і переконати міжнародних партнерів, що крім військової допомоги українці отримують масштабну системну адресну гуманітарну допомогу.
А ще міжнародні партнери хочуть напряму давати гроші людям на лінії розмежування, які найбільше потребують допомоги. І для цього довіра надважлива. Наша команда та партнери роздаємо їжу півмільйону людей, бо ми розуміємо, де є необхідність в гуманітарній допомозі. Люди мають довести, в якій ситуації вони знаходяться. І знаючи це, ми можемо виділяти їм фінансову допомогу.
Ми плануємо створити гуманітарний банк. Є великі партнери, які зацікавлені давати саме гроші, і вже є партнер-банк, який згоден відкрити відповідну програму. Це український банк, але поки що я його не називатиму.
– Тобто ви плануєте створити програму з грошової допомоги постраждалим на кшталт тієї, яку надає ООН?
– ООН потрібні такі люди, як я, щоб вони доставляли гроші нужденним. Я просто створюю систему, яка гарантує, що ці гроші дійдуть до адресатів.
– Але грошовою підтримкою займаються зазвичай державні інституції, вони концентрують цю інформацію.
– Саме тому для мене важливо мати у партнерах місцевий банк, адже він може отримати доступ до цих баз даних. Проблема в тому, що через війну у держави немає інформації десь про 20% людей, яким необхідна допомога. Це люди, які все втратили, вони у розбомблених селах на лінії фронту. Ми доставляємо їм їжу, у нас є актуальні дані. Я хочу створити систему, яка відмічатиме у державній системі людей, яким ця допомога зараз найнеобхідніша, а також додаватиме тих, кого ще не було у базах.
Щодо основної програми – доставки їжі, тут дуже важливо контролювати і оптимізувати логістичні ланцюжки. Продукти, які ми доставляємо, приходять з ООН, з дуже багатьох джерел. Я, на жаль, не можу контролювати всі логістичні ланки. Тому, щоб гарантувати якість, ми запускаємо програму готової їжі ready-to-eat – раціону, який не привозиться з інших країн, а створюються на базі локальних продуктів. Це порції для середньостатистичної людини на день, наприклад вівсянка з м’ясом. Їх можна їсти одразу ж, а можна й заморозити.
– Для виробництва готової їжі створюються нові підприємства чи ви замовляєте на тих, що є?
– Працюємо з тими, що є. Якість, локальні продукти, підтримка локальної економіки – це те що треба для програми. У нас це вже налагоджено для Донецької області. У Дніпрі є місцевий виробник, який здатний виготовити 10 тис. порцій на день. Вже вибудований весь логістичний ланцюжок, є можливість доставляли цю допомогу на відстань кількох кілометрів до лінії фронту. Зараз я хочу розгорнути аналогічні виробництва також для Харківської, Луганської, Запорізької та Херсонської областей.
Щойно українська армія звільняє села, я хочу, щоб мої колеги заходили за армією і доставляли людям те, чого вони там потребують.
